ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Пилипчук Микола Миколайович (30.04.1992 – 24.08.2022)

Воїн народився 30 квітня 1992 року в селі Левків. В 2009 році закінчив Левківську школу. У житомирському професійно-технічному училищі №13 здобув професію зварювальника. У 2012 році вступив до лав Національної гвардії України, був призначений інструктором-кінологом. 27 липня 2022 року молодшим сержантом-гранатометником добровільно підписав контракт на службу до 1-го батальйону 95 десантно-штурмової бригади. Загинув 24 серпня 2022 року під час бойових дій в населеному пункті Долина Слов’янського району Донецької області. До кінця свого молодого життя залишився вірним військовій присязі, родині та Україні. Залишилися безутішними батьки Героя – Микола Васильович та мама Анастасія Петрівна. Похований  на кладовищі  в селі Левків Житомирського району.

11:20:18 07.09.2023

Близнюк Олексій Миколайович (10.11.1977 -23.08.2022)

Олексій народився 10 листопада 1977 року в селі Студениця. Там досі живуть його батьки. Потім родина переїхала в м. Житомир, де хлопчина навчався в ЗОШ №24. Олексій закінчив житомирський військовий інститут імені Корольова та певний час перебував на військовій службі, після чого опанував цивільну спеціальність у газопостачальній компанії. У перші дні вторгнення Росії на територію України чоловіка призвали. Капітан Близнюк, командир 4 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону 46 десантно-штурмова бригада,  загинув 23.08.2022 року поблизу н.п. Білогірка Херсонської області. Похований на Смолянському міському військовому цвинтарі. Указом Президента України №735/2022  Близнюк Олексій Миколайович  нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

11:19:38 07.09.2023

Николайчук Андрій Миколайович (25.04.1979 – 23.07.2022)

Андрій народився 25 квітня 1979 року в селі Левків. З 1984 р. по 1994 р. навчався в Левківській школі. У 1995 році вступив до агротехнічного коледжу Мінагропрому України, який закінчив 1999 році. З 1999 року по 2001 рік Андрій Николайчук проходив строкову службу у Збройних силах України. Разом з дружиною Катериною Валентинівною з 2002 року виховували сина Николайчука Дмитра Андрійовича, який зараз несе службу у Державній прикордонній службі України, має звання молодший сержант. Дружина працює медичною сестрою у Житомирському військовому шпиталі. Андрій Миколайович з 2015 року по 2017 рік брав безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей. По закінченню контракту повернувся до родини. З початку повномасштабного вторгнення російських окупантів став до військового строю командиром відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону в/ч 4350. До кінця свого життя був вірний військовій присязі, родині та Україні. Однак невблаганна смерть вирвала із життя молодого, енергійного громадянина нашої громади, прекрасного чоловіка, чуйного батька, і це нестерпно… Загинув воїн 23 липня 2022 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Білогірка Херсонської області. Похований у рідному селі Левків.

11:18:15 07.09.2023

Ковальчук Дмитро Сергійович (05.02.1995 – 13.07.2022)

Дмитро Ковальчук народився 5 лютого 1995 року в селі Березина. В 2001 році пішов в 1 клас. З першого по четвертий клас навчався в початковій школі в селі Березина, з п’ятого по сьомий - в загальноосвітній школі села Студениця. З восьмого по дев’ятий клас навчався в загальноосвітній школі №1 м. Коростишева. Після закінчення 9 класу вступив до Коростишівського аграрного ліцею, який успішно закінчив у 2013 році і здобув професію тракторист. З 2013 по 2019 рік працював на різних роботах. З серпня 2019 року Дмитро проходив службу за контрактом в одному із підрозділів славетної 95 десантно-штурмової бригади. 13 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання в селищі Долина Славянського району, в ближньому бою Дмитро Ковальчук загинув. Дмитро був надзвичайно світлим, життєрадісним, трудолюбивим, завжди готовим прийти на допомогу. Рідним обіцяв обов’язково повернутись…Однак проклята війна вкотре вирішила по-своєму – забрала люблячого сина у матері Валентини Віцентіївни, коханого чоловіка у дружини Любові, татка у маленької донечки Амелії, якій виповнилося всього лише 7 місяців… Похований Герой на кладовищі села Кмитів.

11:17:45 07.09.2023

Бахчеджи Сергій Ілліч (07.10.1986 – 30.06.2022)

Сергій народився в селі Кубей Болградського району Одеської області. Навчався в Болградській середній школі №2, потім у НВК  школі-ліцеї №4. У 2004 році закінчив школу та вступив до Одеського національного університету ім. Мечникова на факультет мікробіології. Навчання на мікробіолога хлопцю не сподобалося, тому, не закінчивши ВНЗ в Одесі, він вступив до Харківського інституту машинобудівництва на факультет гідромеханіки. Після третього курсу взяв академічну відпустку та повернувся до Болграда. В місті Сергій працював робочим на заводі безалкогольної продукції, але відчував, що це місце не для нього і він вартий більшого. У 2019 році він вступив на військову службу за контрактом. Військова доля закинула його до Білої церкви, де він служив у лавах 72-ї окремої механізованої бригади. Старший солдат Бахчеджи на посаді авіарозвідника неодноразово брав участь у бойових операціях по захисту територіальної цілісності та суверінітету України. Героя за вірну службу нагороджено відзнакою підрозділу та медаллю Чорних Запорожців. Він мужньо боронив нашу країну від російської навали, але 30 червня 2022 року його життя обірвалося. Воїн загинув у важкому бою на Донеччині від осколкових поранень. 4 липня Героя поховано на міському кладовищі міста Болград. У селі Студениця проживають дружина та діти Героя.

11:16:53 07.09.2023

Добровольський Іван Павлович (20.01.1998 – 21.06.2022)

Красивий, сильний, мужній та відданий своїй Батьківщині молодий патріот, непоправна втрата для України... Воїн народився 20 січня 1998 року у м. Житомирі. До 6 років проживав в селі Студениця разом з бабусею та дідусем. У 2009 році з родиною переїхав до м. Бердичева, де навчався у ЗОШ №17. У 2016 році здобув професію зварювальника. Мав світлу голову та золоті руки. У 2020 році переїхав до Києва, де працював на будівництві. З початку повномасштабного російського вторгнення військовослужбовець батальйону «Легіон Свобода» в складі 4 бригади оперативного реагування Національної Гвардії України імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Добровольський Іван з позивним «Тигр»  захищав Київщину від ординців, після чого не вагаючись разом з побратимами поїхав на схід України де воював на 0 (нульовій) лінії, мав звання старший солдат та займав посаду старшого кулеметника (бронеавтомобіля) 1-го протитанкового відділення протитанкового взводу 2-го батальйону оперативного призначення (на бротенетранспортерах) Початок повномасштабної російської агресії застав Івана в Києві. І з перших днів збройного вторгнення рашистів він долучився до добровольчого формування територіальної громади, охороняв мікрорайон Оболонь. Одним із об’єктів було укриття в корпусі університету імені Бориса Грінченка по вул. Маршала Тимошенка, де під час обстрілів переховувалися кияни. Іван опановував військову справу, захищав Київ від наступу російських окупантів. Коли добровольців зі столиці стали мобілізовувати, він записався у Нацгвардію та з «Легіоном Свободи» поїхав на Луганщину у пекельний трикутник – Рубіжне–Лисичанськ–Сєвєродонецьк. Двадцять першого червня був бій із диверсійною групою російського спецназу в районі селища Воронове на Луганщині… «Бійці «Легіону Свободи» НГУ, які чергували на спостережних пунктах «Хрещатик» та «Говерла», помітили групу російських спецназівців, які вийшли із захопленого раніше Метьолкіна і рухалися в їхній бік. З боку росіян це була спроба розвідки боєм. Коли вороги підійшли надто близько, українські бійці відкрили вогонь. Зав’язався запеклий бій, який тривав три години. «Тигр» чергував на СП «Говерла». У тому бою він відпрацював зі снайперської гвинтівки, вистріляв увесь БК підствольного гранатомета, встиг зробити постріл із «Мухи». У відповідь ворог відкрив шквальний вогонь. Граната з ворожого підствольника влучила в те місце, де стріляв «Тигр». Йому було всього 24… Поховали Героя в с. Студениця.

11:16:25 07.09.2023

Горецький Олег Петрович (22.11.1974 – 18.06.2022)

24 червня 2022 року на сільському кладовищі села Волиця Андрушівського району було поховано загиблого Героя, командира взводу, лейтенанта ВЧ4080 Горецького Олега Петровича. Олег Горецький до мобілізації був добровольцем територіальної оборони Добровольчого формування №1 Глибочицької територіальної громади та назавжди залишиться в серцях друзів та побратимів як чудова людина, надійний та вірний товариш. Воїн загинув 18 червня при виконанні військового обов’язку в запеклому бою з підступним російським окупантом. Олег народився 22 листопада 1974 року в селі Волиця, закінчив Новочорторійський технікум, де здобув спеціальність ветлікаря, згодом – Київський університет лісового та садопаркового господарства, де пройшов військову кафедру. Частину свого життя присвятив роботі, пов’язаній з лісовим господарством. В людських серцях Герої житимуть вічно.

11:15:01 07.09.2023

Кравчук Олександр Миколайович (10.10.1985 – 03.05.2022)

Олександр Миколайович народився 10 жовтня 1985 року в селі Левків. Після закінчення Левківської загальноосвітньої школи Олександр пішов навчатися в Житомирське професійне училище № 5, де здобув професію столяра. Відслужив строкову службу у Збройних Силах України. До війни Олександр працював різноробочим в Смоловецькому та Левківському лісництвах. Користувався заслуженою повагою колег по роботі. Був активною, завзятою та життєрадісною людиною. Однак доля людини написана кожному своя, і на долю нашого Героя випала честь боронити свою Батьківщину. В перші ж дні війни Олександр Кравчук за покликом серця вступив до лав Сил територіальної оборони ЗСУ та до останнього подиху стояв на сторожі рідної землі.  На жаль, життя Кравчука Олександра Миколайовича обірвалось раптово – боєць помер при виконанні бойових завдань. Трагедія трапилась 03 травня 2022 року: у воїна не витримало серце.

11:14:40 07.09.2023

Троцький Олександр Михайлович (27.07.1989 – 02.05.2022)

Олександр Михайлович народився 27 липня 1989 року в місті Житомирі. В 1996 році пішов до школи, з 1 по 3 клас навчався в Житомирі, в подальшому по 9 клас вчився у загальноосвітній школі села Глибочиця. Після школи вступив до Житомирському автодорожнього технікуму. По закінченню технікуму Олександр був призваний на строкову службу до лав Національної гвардії України. В одній із частин Національної гвардії проходив службу за контрактом і в подальшому. Після закінчення контракту самостійно опанував спеціальності токаря, слюсаря, зварювальника. Дуже любив працювати з металом. З початком широкомасштабного нападу сил рф на Україну пішов добровольцем до військкомату і став на захист своєї сім’ї, своїх дітей, свободи і незалежності України. Службу проходив в одному із підрозділів славетної 95 десантно-штурмової бригади. 23 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Олександр Троцький разом зі своїм підрозділом на автомобілі підірвався на міні. Загинуло двоє його побратимів, Олександр отримав важку травму та потрапив до шпиталю. Пройшовши курс лікування, прийняв однозначне рішення - продовжити службу. 6 квітня зі своєю частиною вирушив на схід України, до Харківської області, де ворог намагався прорвати нашу оборону. На виконання спеціального розвідувального завдання боєць визвався йти добровільно. Саме тоді розвідувальна група Олександра, виконуючи бойове завдання, попала у засідку. Під час жорстокого бою 2 травня 2022 року Олександр Троцький загинув. Олександр Михайлович любив життя. Життєрадісний, трудолюбивий, завжди готовий прийти на допомогу, користувався заслуженим авторитетом серед односельчан та численних друзів. Хто, якщо не я… Життєве кредо героїв, які за велінням серця готові йти у пекло заради найрідніших. Саме ці слова сказав Олександр матері, йдучи на війну: хто ж буде захищати моїх дітей, якщо не я.  Олександр обіцяв обов’язково повернутись. Однак проклята війна забрала люблячого сина у батьків, коханого чоловіка у дружини. Сиротами залишились двоє дітей: син Матвій та донька Віка, які просто обожнювали свого тата. Саме за них мужній воїн віддав своє життя… Похований герой на кладовищі рідного села Глибочиця, поряд з полеглими братами по зброї.

11:14:19 07.09.2023

Цапович Анатолій Васильович (17.08.1991 – 26.04.2022)

Анатолій народився 17 серпня 1991 року в селі Поділля Веселинівського району Миколаївської області. Коли розпочалася повномасштабна війна, дружина Адамович Валентина разом з двома дітьми переїхала з села Меньківка колишнього Радомишльського району до Глибочиці. Саме тут і зустріла звістку про те, що її чоловік загинув внаслідок військових дій 26.04.2022 року в село Времівка Волноваського району Донецької області. Тут же на кладовищі с.Глибочиця 30 квітня 2022 року і поховали Героя. Указом Президента України № 416/2022 від 15 червня 2022  року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Цапович Анатолій нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

11:13:57 07.09.2023