ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Торгонський Дмитро Валентинович (26.09.1992 — 02.12.2023)

Капітан Торгонський Дмитро Валентинович народився 26.09.1992 року в м. Житомир, Житомирської області. Навчався в ЗОШ 19, у старших класах – у Житомирському обласному педагогічному ліцеї для обдарованих дітей. Вищу освіту здобував у Житомирському державному університеті ім. Івана Франка на фізико-математичному факультеті, отримавши диплом у 2009 році. Паралельно закінчив військову кафедру, склав Військову присягу на вірність українському народу, отримавши звання «Молодший лейтенант запасу». За життя Дмитро сумлінно працював, проявляв активну громадянську позицію. В 2015 році учасник АТО. З 2019 по 2022 рік працював в Коростишівському РТЦК. Мав батьків та сина, був люблячим батьком та чоловіком, турботливим сином, надійним другом та побратимом. Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, як справжній патріот, вірно стояв на захисті України до останнього дня свого життя. Ніс службу у військовій частині А4025, 517 батальйон спецпризначенців імені Івана Богуна. Був командиром 2 роти спеціального призначення військової частини А4025. Мав позивний «Дизель». За час служби брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією росії проти України, перебуваючи в Донецькій обл., Краматорський р-н, м. Костянтинівка; Донецька обл. Бахмутський р-н, с. Хромове; Харківська обл. Чугуївський р-н, с. Зибіне. Загинув 02.12.2023 внаслідок ворожих обстрілів поблизу н.п. Хромове, Бахмутського району Донецької області. За часи проходження служби зарекомендував себе як мужній та активний військовий. Службові обов'язки виконував сумлінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих . Завжди жартував та підіймав бойовий дух побратимів. Він з честю виконав обов'язок щодо захисту своєї держави і до останнього залишався вірним присязі. Ризикуючи власним життям, урятував не одного свого побратима і завжди говорив: «Хто, якщо не я». Нагороджений відзнаками «За мужність та відвагу» та «За вірність присязі».  Похований на Смолянському міському військовому цвинтарі.

15:08:57 13.12.2023

Китасюк Володимир Васильович (02.10.1971 – 29.10.2023) Позивний - КЛАКСОН

Володимир Васильович народився 2 жовтня 1971 року в селі Федорівка Шаргородського району Вінницької області. У своєму рідному селі закінчив школу та 20 років свого життя присвятив службі в міліції Вінницької області. Вийшов на пенсію у званні капітан МВС. Три роки тому Володимир разом з сім’єю придбали будинок та переїхали в село Березина Глибочицької громади. Влаштувався на роботу та працював у меблевому цеху ФОП Бучинського.  Разом з дружиною Наталією виховали двох чарівних доньок. З перших днів повномасштабного вторгнення, разом із старшою донькою Яною добровільно долучились до Збройних Сил України, щоб захищати незалежність нашої держави. Володимир Васильович був активною, завзятою та життєрадісною людиною, завжди був патріотом своєї країни. Побратими пам’ятають його, як чесного та відданого воїна своєї Батьківщини. Смерть зустріла воїна 29 жовтня 2023 року поблизу села Стельмахівки Сватівського району Луганської області. Китасюк Володимир Васильович загинув від ворожої кулі зі зброєю в руках. Поховали Героя поруч з побратимами на Смолянському військовому цвинтарі м. Житомира. Світла, немеркнуча пам'ять полеглому бійцю. Вдячність і безмірна шана його подвигу.

16:37:36 06.11.2023

Сушицький Михайло Петрович (03.08.1988 – 18.10.2023)

Сушицький Михайло Петрович народився 3 серпня 1988 року в с. Левків. Навчався в Левківській загальноосвітній школі. Після закінчення школи був помічником для батька Сушицького Петра Федоровича, який помер в 2007 році. Разом працювали в колгоспі на території Левкова. Далі працював бензопильщиком в Левківському лісництві, останнім часом – на будівництві в Києві. В червні 2023 року був мобілізований Корецьким ТЦК Рівненської області. Прийнявши присягу на вірність Україні, пройшов навчання на полігоні та був направлений в населений пункт Лиман Донецької області в складі 49 бригади «Козацька Січ» для оборони нашої країни від агресії РФ. Загинув 18 жовтня 2023 року при виконанні службового обов’язку під час бойових дій поблизу населеного пункту Площанка Сватівського району Луганської області. Залишилися безутішними мама воїна Наталія Дмитрівна та п’ятеро рідних сестер – Оксана, Віта, Юлія, Катерина, Олена, а також три рідних брата – Володимир, Ігор, Олександр. Михайло до кінця свого життя був вірний військовій присязі, родині та Україні. В пам’яті родини та друзів назавжди залишиться гарним сином, веселим та надійним товаришем, сміливим та безстрашним воїном. Похований воїн на кладовищі в селі Левків

14:58:27 03.11.2023

Гончарук Владислав Юрійович (22.09.2001 – 17.09.2023)

Гончарук Владислав Юрійович народився 22 вересня 2001 року в селі Левкові в родині Ірини Сергіївни та Юрія Івановича. 2008 року пішов до першого класу Левківської загальноосвітньої школи, а після закінчення 9 класів вступив на навчання до Житомирського професійно-технічного училища будівництва та дизайну №1. 2019 року 18-літній юнак був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Свій військовий шлях Владислав розпочав у 169- му навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого, а далі служба у 92 окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. З листопада 2020 року служба за контрактом у військовій частині А 0501 водієм-заправником автомобільного взводу. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну брав участь у бойових діях на сході держави. За гарну службу має ряд нагород: медаль «Ветеран Війни-Учасник Бойових Дій», медаль «За військову службу Україні», нагрудний знак «Учасник АТО», нагрудний знак «Знак пошани». 9 вересня 2023 року був тяжко поранений в населеному пункті Ізюм Харківської області. 9 днів за життя Владислава боролися медики клінічного центру Північного регіону м. Харкова, але врятувати не вдалося. 17 вересня 2023 року перестало битися серця героя. Без доброго, надійного, веселого Владика залишилися мама, батько, бабуся, дідусь і сестричка Ліза, яку він дуже любив. До останнього подиху він був вірний військовій присязі, родині та Україні.  Поховали Влада на кладовищі села Левків.

18:17:02 21.09.2023

Татауров Роман Олегович (24.12.1996 – 12.09.2023)

Роман Олегович народився 24 грудня 1996 року в селі Глибочиця. З 2003 року навчався в Глибочицькій загальноосвітній школі. Після закінчення 9 класів вступив до Житомирського будівельного коледжу за спеціальністю "Будівельник". Цей фах знадобився, коли після отримання диплому Роман вирушив у пошуках кращої долі в Польщу. У перший же день повномасштабного вторгнення  хлопчина повернувся в Україну і вже 25 лютого вступив до лав Збройний Сил. Служив кулеметником 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А7307, чим дуже пишався. Роман брав участь у складних бойових завданнях, міцно тримав зброю, знищував російських агресорів. Вважався найкращим у своєму відділенні. Отримавши відпустку, молодий, але вже такий досвідчений воїн приїхав у рідне село. Здавалося, що на деякий час серце матері відчуло полегшення, адже син був у відносній безпеці. Але невблаганна смерть підстерегла хлопця на дорозі: 12 вересня Роман загинув від отриманих травм внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Поховали Захисника на кладовищі в селі Глибочиця. Царство небесне, вічна пам'ять і шана Романові.

14:35:06 14.09.2023

Закалюжний Микола Миколайович «КУМ» (28.08.1979 – 06.09.2023)

Микола Миколайович народився 28 серпня 1979 року у місті Коростень. Навчався у Поліській загальноосвітній школі, закінчив Житомирський сільськогосподарський коледж. Був призваний у 1997 році на військову службу до Збройних Сил України. В подальшому проходив службу у кримінально-виконавчій системі та органах внутрішніх справ України. Мав чудову родину: дружину Інну та трьох дітей – синів Антона та В’ячеслава, які сьогодні воюють у лавах ЗСУ, та доньку Анастасію. У 2012 році родина воїна переїхала до села Глибочиця Житомирського району. Миколу Миколайовича завжди поважали друзі та земляки, щиро захоплювались його мудрістю та силою духу. Воїн пройшов бойовий шлях, достойний героїчного літопису. Майдан, АТО: Правий сектор 4 окремий батальйон, рота глибинної розвідки 74-й окремий розвідувальний батальйон, рота глибинної розвідки 54 Окрема механізована бригада, розвід рота Іловайськ, Донецький аеропорт, Піски, Авдіївка, Савур-Могила (разом з першою штурмовою ротою Правого сектору легендарного Да Вінчі). Повномасштабне вторгнення 2022- 2023рр.: Добровольчий Український Корпус «Правий сектор», 13 резервна сотня - Ірпінь, Буча, Стоянка, Макарів. 7 центр Сил спеціальних операцій - Бахмут, Соледар, Вугледар. Після чого Микола Закалюжний вирішив, що він все ж більше розвідник, ніж боєць ССО, і перевівся до лав 151 Окремої розвідувальної роти, з якою брав участь у боях за Оріхів, Малу Токмачку, Роботине. Загинув під час виконання бойового завдання 6 вересня біля села Роботине Запорізької області - потрапив під мінометний обстріл, отримав травми, несумісні з життям. В горнилі боротьби з ворогом Микола Закалюжний з 2014 року. Це і самооборона, Правий Сектор, АТО... І скрізь Він був Своїм – КУМОМ. Неодноразово нагороджений, зокрема орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «За єдність України», пам’ятним нагрудним знаком 74-го Окремого Розвідувального Батальйону ЗСУ за оборону аеропорту м. Донецьк, почесною відзнакою «Учасник бойових дій», відзнакою «За мужність і відвагу»…  Боєць бачив жахіття Донецького аеропорту, героїзм Авдіївки, Мар'їнки, Пісок... Він не просто був там - він нищив ворога на нашій землі тоді і зараз... Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола Миколайович був за кордоном, але все покинув – і вже 24 лютого був в Україні, щоб обійняти та підтримати переляканих дружину і донечку, і знову піти в бій, боротись з ворогом! Микола "Кум" Закалюжний похований на Смолянському кладовищі м. Житомира.

10:10:24 14.09.2023

Таранович Олександр Федорович (23.02.1987 – 09.08.2023)

Народився Олександр Федорович в селі Ветли Любешівського району Волинської області. Після закінчення місцевої школи у 2004 році вступив на навчання до Любешівського ПТУ, де здобув професію водія. З квітня 2005 року проходив строкову службу у 80 окремому аеромобільно-десантному полку, де зарекомендував себе з найкращої сторони, сумлінно вивчав військову справу, зразково виконував службові обов’язки. Сміливо та впевнено здійснював стрибки з парашутом. У вересні 2008 року Олександр одружився та переїхав жити в с. Студениця. Тут він працював на каменеобробних підприємствах та СТО. Разом з дружиною Іванною у шлюбі народили 3-х синів: Єлеазар 2009 р. н., Мануїл 2011 р. н. та Веніамін 2012 р. н. Олександр був порядним сім’янином та гарним батьком для своїх дітей. З початку повномасштабного вторгнення захисник брав активну участь в організації самооборони села, був членом місцевого добровольчого формування. 13 липня 2022 року добровольцем вступив на службу до ЗСУ. Його бойові навички було високо оцінено, і з 07 червня по 10 липня 2023 року Олександра Федоровича відправлено на перепідготовку сержантського складу у Велику Британію. 09 серпня 2023 року в ході виконання бойового завдання під час артилерійського обстрілу противником Таранович Олександр Федорович загинув. Захисника поховали на кладовищі села Студениця.

09:59:47 14.09.2023

Радушинський Сергій Домінікович (02.10.1978 — 18.04.2023)

Народився Сергій Радушинський 2 жовтня 1978 року у Житомирі. Навчався в загальноосвітній школі №16. Вищу освіту здобув у Житомирському Політехнічному університеті. Дуже любив інженерну справу і розумівся в ній. Працював інженером на різних великих підприємствах України та за кордоном. З початком повномасштабної агресії рф в Україні був мобілізований до лав ЗСУ. Був командиром механізованого взводу, разом з підрозділом пройшов найгарячіші бойові точки. Воїн загинув 18 квітня 2023 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту м. Авдіївка Донецької області. Похований на Смолянському міському військовому цвинтарі.

11:25:59 07.09.2023

Червінський Андрій Валерійович (30.12.1977 – 02.04.2023)

Народився Андрій 30 грудня 1977 року в місті Житомир. Після закінчення загальноосвітньої школи № 5 навчався в Житомирському профтехучилищі № 1. Строкову службу проходив у Національній гвардії України. Працював у службі таксі. Неодноразово захищав честь на районних і обласних змаганнях як активний учасник команди футбольного клубу «Левків». У вересні 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України на захист нашої держави у складі 77 Десантно-штурмової бригади військової частини А-4355. Андрій Валерійович – гарний батько, люблячий чоловік, турботливий син, брат, безвідмовний сусід і кум. Разом із дружиною Наталією Василівною виховував сина Нікіту, який професійно займається у футбольному клубі «Полісся», та донечку Тетяну, ученицю Левківського ліцею. Андрій Валерійович був надійною підтримкою і для старшої дочки Дарини – студентки Житомирської політехніки. Завжди був прикладом для своїх дітей. Безутішними залишились також батьки Героя – Валерій Борисович та Катерина Миколаївна. Похований Герой на кладовищі в с. Левкові.

11:24:19 07.09.2023

Зайцев Василь Васильович (09.01.1977 – 27.01.2023)

Василь народився у селі Великі Кошарища 9 січня 1977 року, навчався в місцевій      школі. За мирного життя працював на різних підприємствах Коростишівського району. Одружився з Людмилою, мешканкою села Більківці, там побудував будинок та виховували з дружиною троє дітей. Був дбайливим сім’янином, турботливим сином та батьком, коханим чоловіком, господарем у своєму обійсті. З перших днів війни став на захист Батьківщини. Загинув 27 січня 2023 року під час ведення бойових дій у районі міста Костянтинівка Донецької області. Похований на кладовищі с. Більківці. У травні 2023 року на фасаді Кошарищенської гімназії відкрили меморіальну дошку випускнику-Герою.

11:23:57 07.09.2023