ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Ганько Віталій Анатолійович (25.01.1975 - 15.01.2025)

Ганько Віталій Анатолійович народився 25.01.1975 року в с. Левків в гарній трудовій сім’ї. Батько Анатолій Станіславович працював слюсарем на Житомирському льонокомбінаті, мама Галина Іванівна – в продовольчій сфері. Має меншого брата Олександра. В 1982 році Віталій пішов до першого класу Левківської середньої школи. Згодом, коли сім’я переїхала жити до міста Житомира,  продовжував шкільне навчання в  школі №  30. Після закінчення школи вступив до ПТУ № 17 за спеціальністю верстатник широкого профілю. Паралельно  з  навчанням займався спортом. Особливу увагу він приділяв боксу, футболу та легкій атлетиці. Після проходження строкової служби у лавах Збройних Сил України Ганько Віталій працював на заводі Житомирський льонокомбінат, пізніше – на підприємстві Житомиргаззбут. В 2004 році Віталій Анатолійович одружився з Аллою Володимирівною, та разом з дружиною виховували двох чудових діток - дочку Юлію та сина Ростислава. Діти займаються спортом та продовжують мрію батька стати великими спортсменами.  З перших днів повномасштабного вторгнення Віталій Анатолійович вступив добровольцем до Збройних Сил України та проходив військову службу в артилерійському дивізіоні В/Ч А7014, де був головним навідником артилерійського розрахунку. Паралельно з службою вступає до Поліського національного університету на кафедру лісового господарства для здобуття вищої  освіти. 15 січня 2025 року Віталій Анатолійович виконуючи бойове завдання у с. Рідкодуб Краматорського району Донецької області на Лиманському напрямку загинув від смертельних поранень в наслідок ураження FPV - дроном. Похований Герой на кладовищі с. Левків.

15:31:17 27.01.2025

Цівінський Дмитро Миколайович (10.11.1982 - 30.11.2023)

Цівінський Дмитро Миколайович народився 10 листопада 1982 року в смт. Озерне Житомирського району Житомирської області в родині військовослужбовців. Середню освіту Дмитро Миколайович здобув  у Озерненській школі. В 2000 році вступив до Київського ПТУ № 32, де отримав спеціальність електромонтажника по освітленню та освітлювальних мережах. У 2003 році Дмитро Миколайович був призваний до лав Української армії та склав присягу на вірність українському народу. З 2006 по 2008 року проходив військову службу за контрактом в Озерненській військовій частині. В 2007 році був нагороджений медаллю «15 років Збройним Силам України». Пізніше, в 2017 році, закінчив Житомирський військовий інститут ім. Корольова за напрямком «Електротехніка та електротехнології».  Навчаючись заочно, Дмитро працював майстром електролабораторії в ТОВ «Акреція», потім – електриком у Житомирських житлово-експлуатаційних конторах.  З 2012 року, одружившись,  проживав у нашому селі. Разом із дружиною Залевською Любов’ю Леонідівною виховували двох дітей, сина Даніла та дочку Анну. З перших днів повномасштабного вторгнення, не роздумуючи, Дмитро Миколайович звернувся до ТЦК, рвучись у бій проти ворога. Декілька разів отримував відмову, а 7 березня 2022 року пішки  (оскільки в перші дні війни транспорт із Глибочиці до Житомира не курсував) дістався до Житомирського ТЦК і вже звідти був направлений на фронт. Спочатку в Сєвєродонецьк, потім – Краматорськ та Бахмут.  Служив у механізованій бригаді, яка займалася евакуацією із поля бою та ремонтом військової техніки. Пізніше потрапив на Запорізький напрямок, служив гранатометником. В кінці серпня 2023 року прийшов у відпустку додому, провів сина у другий клас, дочку – у дев’ятий. А вже через декілька днів знову пішов виконувати громадянський обов’язок. І більше не повернувся… У грудні 2023 року родина отримала сумну звістку про те, що з Дмитром при виконанні ним бойового завдання біля села Новопрокопівка Запорізької області був втрачений зв'язок, він зник безвісти. Більше року рідні жили надією, що Дмитро повернеться додому, але 16 січня 2025 року сім’ю сповістили, що старший солдат Цивінський Дмитро Миколайович загинув 30 листопада 2023 року в ході ведення бойових дій через мінно-вибухову травму. Дмитро  був дуже доброзичливою людиною, завжди жив повноцінним життям. І так же само захищав країну, не шкодуючи себе. Але, як завжди буває, війна забирає найкращих. Вічна пам’ять та вічна слава захиснику нашої Батьківщини. Похований на кладовищі села Глибочиця.

15:32:35 21.01.2025

Слюта Артем Олександрович (02.04.1999 - 06.11.2024)

Слюта Артем Олександрович народився 02 квітня 1999 року в м. Житомирі. У 2005 році Артем пішов до 1 класу ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів м. Житомира. Після закінчення 9 класу у 2015 році вступив на навчання до ПТУ №6, де здобував професію електрогазозварника. Після навчання працював на каменеобробних підприємствах м. Коростишів, а потім охоронцем в м. Київ. 07 червня 2024 року Артем був мобілізований до лав ЗСУ. Після закінчення військових навчань солдат служив навідником зенітного артилерійського відділу ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки. 06 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання щодо здійснення заходів національної безпеки, оборони, відсічі, стримуванні збройної агресії російської федерації солдат Слюта Артем Олександрович загинув внаслідок скиду з FPV дрона противника поблизу населеного пункту Приютне Пологівського району Запоріжської області.  Вічна пам’ять та вічна слава захиснику нашої Батьківщини.  Похований на Корбутівському кладовищі м. Житомира

15:31:45 21.01.2025

Мовчанюк Віталій Анатолійович (07.02.1989-07.01.2024)

Мовчанюк Віталій Анатолійович

14:32:19 26.12.2024

ВОЛОВІКОВ ПАВЛО ПАВЛОВИЧ (22.02.1997 - 26.05.2024)

14:56:54 24.10.2024

Солонинка Роман Васильович (08.04.1980 - 05.05.2022)

Солонинка Роман Васильович народився 08.04.1980р. За період служби батька змінив шість шкіл. Закінчив навчання в Житомирській школі №12. Вищу освіту здобув у Житомирському Інституті підприємництва та сучасних технологій. З дитинства захоплювався фотографією. Проживав і працював в місті Києві. На другий день після початку повномасштабної агресії добровільно вступив до лав ЗСУ. Воював у складі 72-ї механізованої бригади. Загинув 05.05.2022 р. в Харківській області. Посмертно нагороджений орденом ”За мужність” ІІІ ступеня.

15:59:57 23.10.2024

Кучинський Сергій Броніславович (05.10.1979 – 02.10.2024)

Кучинський Сергій Броніславович народився 5 жовтня 1979 року в м. Житомир. У 1986 році пішов до першого класу Житомирської школи № 36. Після закінчення 9 класів вступив на навчання до Житомирського автодорожнього технікуму. Згодом  родина  переїхала жити до нашого села Левків. Мама Галина Петрівна, тато Броніслав Семенович  та сестра Інна Броніславівна пишалися розумом та кмітливістю Сергія. Строкову службу проходив  в Державній прикордонній службі України в м. Києві. В 2001 році одружився. Разом з дружиною Іриною Василівною виховували дочку Катерину та сина Івана. Свій трудовий шлях Сергій розпочав з обласного управління державної автомобільної інспекції. Працю поєднував з навчанням в Київському національному університеті внутрішніх справ. Сергій Броніславович в 2014 році брав безпосередню участь в АТО на території Донецької області, в м. Маріуполь. З 2016 року розпочинає працювати в Головному управлінні національної поліції Житомирської області на посаді старшого інспектора з особливих доручень. Наприкінці літа 2024 року в званні майора вийшов на пенсію за вислугою років. Відразу добровільно мобілізувався до 9-го прикордонного загону ім. Січових Стрільців державної прикордонної служби України, та був направлений до навчального центру населеного пункту Оршанець Черкаської області, де 2 жовтня 2024 року зупинилося серце героя. До останнього подиху він був вірний військовій присязі, родині та Україні. Без надійного та люблячого сина залишилися мама, без коханого чоловіка та гарного батька дружина та двоє дітей. Він завжди був упевненим, енергійним, трудолюбивим, вірним другом, надійним колегою. Нехай добрий, світлий спомин про захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх нас. 

11:14:11 23.10.2024

Козлюк Вадим Ігорович (06.02.1992 – 11.09.2024)

Козлюк Вадим Ігорович  народився 06 лютого 1992 року в с. Великі Межирічі Корецького району Рівненської області.    З 1998 року хлопчина навчався в Здолбунівський загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, яку успішно закінчив в 2005 році. Після закінчення школи вступив на навчання до Здолбунівського залізничного ліцею, який закінчив 2008 та здобув професію столяра.  Після закінчення навчання Вадим працював на різних роботах в Україні та за кордоном. З початку повномаштабного вторгнення Козлюк Вадим добровольцем вступив на службу до  ТрО. Брав участь в боях за Київську область. Виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку. За наказом командування у серпні 2024 року відбув на Курський напрямок. Козлюк Вадим Ігорович, відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, 11 вересня 2024 року отримав несумісне із життям поранення в ході виконання бойового завдання біля н. п. Коренево, Короневського району Курської області, російської федерації. Кожен загиблий Воїн – це болючий шрам на душі кожного з нас, їх імена назавжди будуть взірцем мужності, патріотизму та незламності. Нехай душа загиблого захисника Вадима знайде вічний спокій…  Вічна пам'ять та вічна слава всім, хто загинув за Перемогу України! Слава Україні! Героям Слава!

11:11:51 23.10.2024

Круглов Юрій Сергійович (05.03.1993 – 03.08.2024)

Круглов Юрій народився 05 березня 1993 року в селі Гадзинка. У 2001 році пішов у перший клас Гадзинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Після закінчення 9 класу місцевої школи, в 2009 році Юрій вступив до Житомирського Центру професійно-технічної освіти №15. У 2011 році хлопчина отримав диплом за спеціальністю «Автокранівник-стропальник». 10 листопада 2011 року призовник Круглов Юрій розпочав строкову військову службу, яку проходив у військовій частині А 4591. 16 жовтня 2012 року був звільнений в запас з посади інструктора з навчальної роботи.  Але недовго Юрій насолоджувався цивільним життям. Через рік, 30 жовтня 2013 року, знову був призваний на службу у військовому резерві 95 аеромобільної десантної бригади 1 аеромобільного десантного батальйону. З  квітня 2014 року по січень 2015 року брав безпосередню  участь у АТО в Донецькій області в складі польової частини А 1740. 9 березня 2015 року був демобілізований з лав ЗСУ. З 19 травня 2024 року був повторно мобілізований. Після навчання у Німеччині повернувся на фронт.3 серпня 2024 року Круглов Юрій Сергійович загинув поблизу села Залізне Бахмутського району Донецької області. Лютий ворог позбавив його життя у самому розквіті, залишивши непоправну рану у серці та душі рідних і близьких. Віримо, що світла пам'ять воїна Юрія Круглова, світла пам'ять усіх героїв, які поклали свої голови за Україну, і також безмежна любов до країни допоможе нашим звитяжним воїнам, нашій нації здобути таку бажану перемогу над одвічним нашим ворогом. Вічна слава і пам’ять героям, які загинули в боях за Батьківщину. Слава Україні!

10:57:56 23.10.2024

Поліщук Олександр Едуардович (07.01.1968 – 28.07.2023)

Олександр Едуардович народився 7 січня 1968 року. Навчався спочатку в школі №30 м. Житомира, а у 1982 році вступив до Житомирського автодорожнього технікуму. Більшу частину свого життя працював на підприємстві АТП 11854 водієм. Справжніми чоловіками виховав Олександр своїх двох синів Богдана та Вячеслава. Вячеслав на даний час теж стоїть на захисті нашої держави. Радів батько і донечці Вероніці. Встиг побачити чотирьох онуків. З початку повномасштабного вторгнення пішов до лав територіальної оборони села Левків. Надалі був переведений до частини А 7307 ОБ-ТРО. До кінця свого життя був вірний військовій присязі, родині та Україні. 28 липня 2023 року помер від зупинки серця.

10:51:15 23.10.2024