ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Стародуб Олексій Миколайович (5.09.1978 - 7.02.2023)

11:20:13 10.11.2025

Кондратюк Віталій Якубович (12.03.1974 – 10.05.2025)

Кондратюк Віталій Якубович народився 12 березня 1974 року. Закінчив Гадзинську восьмирічну школу в 1988 році і вступив до Коростишівського педагогічного училища на спеціальність «Вчитель праці і креслення». В 1991 році призваний до лав Збройних Сил України в десантно-штурмові війська. Після несення служби в різні роки працював у Службі Безпеки України, вчителем праці і креслення, завгоспом в школі № 6 міста Житомира. 2 березня 2022 року пішов добровольцем у Першу Окрему Бригаду Спеціального Призначення ім. Івана Богуна. У 2023 році отримав поранення в Чернігівській області. Проходив лікування в різних медичних закладах України. Як наслідок, отримав інвалідність внаслідок війни і був демобілізований з лав ЗСУ. 10 травня 2025 року трагічно загинув біля села Оліївка Житомирського району. Похований на кладовищі рідного села Гадзинка. Вічна і світла пам'ять Герою!

11:14:19 10.11.2025

Беззубець Руслан Анатолійович (03.03.1984 - 20.09.2025)

Беззубець Руслан Анатолійович народився 3 березня 1984 року в селі Малосілка Бердичівського району. Після закінчення місцевої школи вступив до Житомирського агроуніверситету. З 2004 по 2005 рік проходив строкову службу в армії, отримав звання молодшого сержанта. У 2006 році Руслан Анатолійович одружився з Іриною Ярославівною. Раділи народженню синів: Даніїла, 2007 р.н., та Даміра, 2015 р.н. Свою професійну кар’єру Руслан почав із меблевої компанії «Вівекс». Потім продовжив свою діяльність у таких компаніях як: «Ласунка», «Ажур» та «Конкорд» на посадах торгівельного представника та супервайзера. Останнім цивільним місцем роботи стала мережа фінансових установ «Ломбард Центральний», де тривалий час Руслан Анатолійович працював регіональним директором Житомирської та Рівненської областей. У 2022 році під час повномасштабного вторгнення Руслан Анатолійович приєднався до створення благодійної організації «Штаб Допомоги Житомира». З перших днів війни брав активну участь у волонтерській діяльності. Займався закупівлею військового спорядження для захисників. Він зробив вагомий внесок у допомогу та підтримку цивільних, які постраждали від бойових дій. У березні 2023 року Беззубець Руслан вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання саперської діяльності та згодом зайняв посаду сапера-інструктора у військовій частині А-2900. Навесні 2025 року за наказом командування відбув у зону бойових дій. Його професійні здібності, неоціненний внесок у розвиток навичок майбутніх захисників держави високо цінувались військовим керівництвом, за що Беззубець Руслан Анатолійович неодноразово був нагороджений грамотами за високу бойову майстерність, відвагу та особливу організаторську роль у житті військових колективів. На жаль, перенесені поранення далися взнаки: 20 вересня 2025 року серце Руслана зупинилося. Чудовий батько та взірець для своїх синів, люблячий і турботливий чоловік та справжній друг. Таким запам’ятають Беззубця Руслана – відважного захисника Батьківщини. Герої не вмирають! Вони поповнюють ряди небесного війська і вічно живуть у пам’яті тих, хто їх любив. Вічна пам’ять, шана та доземний уклін!

12:23:31 24.09.2025

Пугаков Сергій Федорович (25.09.1987 - 25.10.2023)

Пугаков Сергій Федорович народився 25 вересня 1987 року в мальовничому селі Великі Кошарища в багатодітній родині. Дитинство його минуло у рідному краї, серед близьких людей та знайомих стежок. Проживав він з сім’єю на вулиці Набережній, де завжди лунав його сміх і щирі розмови. З вересня 1995 року по червень 2003 року Сергій навчався в Кошарищенській загальноосвітній школі 1-2 ступенів. У початкових класах його перші кроки знаннях супроводжувала вчителька Кузьмич Катерина Григорівна, а у старших класах - класний керівник Прима Юлія Миколаївна, які підтримували та вірили в нього. Після закінчення школи Сергій пішов працювати на хімічне виробництво ткачем. Згодом здобув навички будівельника, і ця справа стала йому близькою до душі. Разом із братом вони створили власну будівельну бригаду, яка працювала багато років і була відомою в окрузі своєю майстерністю. 21 червня 2015 року в його житті сталося найбільше диво – народився син Арсеній. Для Сергія він був найбільшою гордістю та сенсом життя. Він умів працювати і жартувати, був добрим і турботливим батьком, завжди підтримував рідних та друзів. 22 грудня 2022 року Сергія призвали на службу до лав Збройних сил України. Він служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді, виконував обов’язки помічника гранатометника. Як і у всьому житті, у військовій справі він був відданим і хоробрим. У жовтні 2023 року родина отримала сповіщення, що Сергій Пугаков 25.09.2023 зник безвісті під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новопрокопівка Запорізьської області. І лише 4 вересня 2025 року ДНК-тест підтвердив, що Сергій у тому бою загинув, захищаючи Україну. Його життя – це шлях працьовитої, доброї та сміливої людини, яка залишила по собі світлу пам’ять. Захисник назавжди житиме в серцях рідних, друзів та земляків, сестер Інни та Алли, брата Миколи та племінників, а головніше – у серці свого сина Арсенія. Ми завжди пам'ятатимемо ім'я Героя, який захищав нас від ворога та виборював мирне майбутнє! Вічна пам'ять та доземний уклін тобі, наш мужній Воїне!  Слава Герою! Герої не вмирають!

12:48:33 22.09.2025

Коннов Андрій Вікторович (24.12.1980 - 18.02.2024)

Коннов Андрій Вікторович народився 24 грудня 1980 року в місті Житомир. До першого класу пішов у школу №8 м. Житомира, а згодом займався спортом (боротьбою) у школі №17. Після закінчення школи вступив до Житомирського ліцею №6, де здобув спеціальність кранівника. Після навчання працював майстром із виробництва шкарпеток на приватному підприємстві «ЗІМ». У червні 2018 року разом із родиною переїхав до села Глибочиця Житомирського району. Мама, Любов Петрівна, після розлучення самостійно виховувала трьох синів – Олексія, Сергія та Андрія. Вона була для них і мамою, і татом, виростила своїх хлопців у любові й турботі. Найменший, Андрій, завжди залишався поруч із мамою, був її опорою та підтримкою, постійно був поряд, коли мама хворіла. Він вирізнявся оптимізмом та любов’ю до життя. Був добрим та щирим сином, другом та побратимом. У 2023 році Андрій був призваний до лав Збройних Сил України, служив у складі 3-ї механізованої бригади та проходив службу в найгарячіших точках фронту. 18 лютого 2024 року його мама отримала сповіщення про зникнення сина безвісти. А вже 21 лютого 2025 року прийшло повідомлення про присвоєння Андрію статусу учасника бойових дій та Ветерана війни. Любов Петрівна щодня чекала на сина і вірила, що він повернеться додому живим. Андрій часто снився їй, і вона не втрачала надії.  Проте 21 серпня 2025 року надійшла страшна звістка: при виконанні бойового завдання в Харківській області, Куп’янському районі, поблизу села Сеньківка, її син Андрій загинув. Перед смертю він заповів матері жити і за себе, і за нього. Світла пам’ять полеглому воїну. Безмежна вдячність і шана його подвигу.  Герої не вмирають! Вони назавжди залишаються у наших серцях.

11:40:46 22.09.2025

Сейко Михайло Михайлович (23.11.1982 - 22.08.2025)

Сейко Михайло Михайлович народився 23 листопада 1982 році в селі Левків. В 1989 році пішов у перший клас Левківської загальноосвітньої школи. В 1997 році, після закінчення 9 класу, вступив на навчання до професійно-технічного училище № 5, де опанував професію столяра. З 10.05.2001 по 09.10.2002 року проходив строкову службу в Збройних силах України. З 2003 року Михайло почав працювати в Державній службі охорони УМВС України в Житомирській області. Має маму Анастасію Іванівну та сестру Олену. Разом з дружиною Тетяною виховували двох прекрасних дітей – сина Ярослава, 2006 року народження, та донечку Вікторію, 2022 року народження. У 2011 році закінчив Житомирський національний агроекологічний університет за спеціальністю "Екологія та охорона навколишнього середовища". Був інспектором – черговим Управління поліції охорони в Житомирській області. У липні 2024 року приєднався до лав батальону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Житомирській області. Виконував завдання на території Донецької області в складі зведеного підрозділу батальйонної тактичної групи Департаменту превентивної діяльності Національної поліції. Капітан поліції Михайло Сейко, спецпризначенець стрілецького батальйону ГУНП в Житомирській області, загинув 22 серпня 2025 року в місті Краматорськ на Донеччині внаслідок ворожого обстрілу із застосуванням КАБу. Йому назавжди – 42. Він був воїном, охоронцем, вірним сином України. Для рідних – люблячим сином, для дітей – турботливим батьком, для дружини – надійною опорою та коханим чоловіком. Його життя обірвалося на передовій, але пам'ять про мужність та відданість житиме вічно. Він загинув як Герой, до останнього подиху був вірним Присязі.  Вічна пам'ять Герою!!! Він житиме вічно у наших серцях.

11:05:31 22.09.2025

Чупира Тарас Васильович (06.10.1997 – 03.06.2024)

Чупира Тарас Васильович народився 6 жовтня 1997 року  в селі Щеніїв. У 2003 році пішов до першого класу і 11 років навчався у Забрідській  загальноосвітній школі  І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи у 2014 році вступив до Головинського вищого професійного училища нерудних технологій, яке успішно закінчив та отримав спеціальність «слюсара водія». Тривалий час працював водієм у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АГРОСТЕМ».   Потім зустрів свою дружину – Вікторію, з якою одружився у 2019р. Незабаром, у молодого подружжя народився син – Нікіта. Після повномасштабного російського вторгнення, без краплі сумніву, став на захист України та був мобілізований до лав Збройних сил України. Вступив до 153-ої бригади, був розвідником. Незабаром став командиром 2 розвідувального відділення – командиром машини 2 розвідувального взводу розвідувальної роти. За наказом командування відбув на Харківський напрямок. 3 червня 2024 року Тарас Васильович загинув поблизу н. п. Стариця Харківської області Чугуївського району внаслідок артилерійського обстрілу.  Тарас був чудовим батьком, чоловіком, сином, внуком; відповідальної людиною, патріотом своєї країни.

16:08:59 04.08.2025

Ковальчук Павло Миколайович (25.07.1987 - 19.06.2024)

Ковальчук Павло Миколайович народився 25 липня 1987 року. Із трьох дітей в родині він був найстаршим. Після закінчення 10 класу Ліщинської загальноосвітньої школи вступив до Житомирського вищого технічного училища, де опанував професію "електрик-радіомайстер-механік". У 2007 р. був призваний в ряди Збройних Сил Україні. Шість місяців проходив службу в м. Полтава. Із 600 чоловік вибрали лише 4-х для продовження служби в Генеральному штабі України, в тому числі – Павла. Відповідальний, дисциплінований і виконавчий – таким його бачили під час служби. І після двох років служби запропонували залишитися при Генштабі.  Однак юнак повернувся додому. Тут зустрів своє кохання, і в них народилося двоє діток – Женя та Валерія. 3 2019  по 2022 рік працював на підприємстві ТМ «IZOVAT».Щасливо проходило його життя. До 24 лютого 2022 року. Отримавши повістку з військкомату, Павло відразу пішов захищати Батьківщину. З 11 квітня 2022 р. по 31 грудня 2022 р. брав участь у бойових діях в с. Троїцьке, м. Лисичанськ Луганської області; м. Костянтинівка, смт Луганське, с. Григорівка. с. Весела Долина Донецької області; с. Жадове Чернігівської області; с. Нова Олександрівка, смт Білий Колодязь Харківської області. Чотири місяці воював в м. Попасна Луганської області. Мав військове звання навідник, стрілець-кулеметник в 1 окремій бригаді Національної гвардії спеціального призначення ім. Івана Богуна. Під час перебування в м. Бахмут Донецької області у Павла стався інфаркт, через що він отримав інвалідність III групи внаслідок війни. 19 червня 2024 року Павло Ковальчук раптово помер. Похований 21 червня 2024 року в с. Ліщин Станишівської ТГ. В селі Глибочиця проживає його батько.

11:57:15 04.08.2025

Хоменко Віктор Олександрович (07.11.1972 - 16.12.2023)

Хоменко Віктор Олександрович народився 7 листопада 1972 р. в селі Студениця. Навчався в місцевій школі. Після закінчення Студеницької середньої школи в 1990 році проходив строкову військову службу, де зарекомендував себе з найкращої сторони, сумлінно вивчав військову справу, зразково виконував службові обов’язки. У 1991 році отримав військове звання «Єфрейтор», а згодом за зразкове несення військової служби в 1992 р. здобув звання «Молодший сержант». Після закінчення військової служби працював на будівництвах. Згодом, зустрів свою дружину Наталію, з якою прожили 26 років. Виростили чотирьох дітей: доньок - Оксану, Вікторію і Олександру та сина Владислава. Разом раділи народженню внуків. З перших днів повномасштабного вторгнення Віктор Олександрович добровольцем вступив до 141 батальйону 115 бригади ТрО. За віддану службу здобув звання «Сержант». Незабаром став командиром бойової машини-командиром 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти. Спочатку в складі цієї бригади охороняв північні кордони Житомирської області. За наказом командування відбув на Бахмутський напрямок. 31 грудня 2023 року родина отримала сумну звістку, в якій зазначалося, що Хоменко Віктор Олександрович, виконуючи бойове завдання по захисту Батьківщини, зник безвісти 16.12.2023 р. поблизу населеного пункта Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Родина мала надію, що їхній рідний потрапив в полон. Але все змінилося, коли стався обмін тілами між Україною та стороною агресора (рф). Перегляд списків, ДНК експертиза, а 17 червня 2025 року – сповіщення про загибель. На жаль, в тому запеклому бою Віктор отримав поранення несумісне з життям. Віктор Олександрович був активною, відповідальною, завзятою та життєрадісною людиною, патріотом своєї країни. Похований Герой на кладовищі рідного села Студениця 19.07.2025 року. Вічна пам'ять та слава Захиснику!

11:51:48 04.08.2025

Михальчук Сергій Сергійович (05.10.1986 - 20.06.2025)

Михальчук Сергій Сергійович народився 5 жовтня 1986 року в сім’ї Сергія Васильовича та Вікторії Миколаївни Михальчуків. Сергій Сергійович з 1 по 4 клас навчався в с. Стара Котельня Андрушівського району, а згодом родина переїхала в обласний центр. В 2002 році Сергій закінчив гімназію №3 м. Житомира та вступив на навчання в Житомирський професійний політехнічний ліцей, де здобув професію сантехніка, а згодом, після навчання, проходив строкову службу в м. Львів. У 2007-2008 роках працював охоронцем у Житомирській виправній колонії. Пізніше – різноробочим в ТОВ «КОЗБІЦЬКИЙ». З 2019 року разом з дружиною Вітою Анатоліївною та доньками Каріною та Веронікою переїздить в с. Левків. Восени 2024 року був призваний до лав Національної Гвардії України (в/ч 3047). З 16 жовтня 2024 року проходив навчання в міжнародному міжвідомчому багатопрофільному центрі в с. Старе Київської області. 20 червня 2025 року в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Удачне, Покровського району, Донецької області стрілець 2 відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону Михальчук Сергій Сергійович загинув. До кінця свого життя він був вірний військовій присязі. В пам’яті родини та друзів Сергій назавжди залишиться дбайливим чоловіком, люблячим батьком, чудовим сином та братом, веселим та надійним товаришем, сміливим та безстрашним воїном.  Вшановуючи Сергія Михальчука, низько вклоняємося в скорботі перед близькими та рідними Воїна, розділяємо ваш біль. Життя людини є безцінним, душа – безсмертна, а пам’ять про Героя – вічна. Похований на кладовищі села Левків.

14:05:58 30.06.2025