ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Кучинський Сергій Броніславович (05.10.1979 – 02.10.2024)

Кучинський Сергій Броніславович народився 5 жовтня 1979 року в м. Житомир. У 1986 році пішов до першого класу Житомирської школи № 36. Після закінчення 9 класів вступив на навчання до Житомирського автодорожнього технікуму. Згодом  родина  переїхала жити до нашого села Левків. Мама Галина Петрівна, тато Броніслав Семенович  та сестра Інна Броніславівна пишалися розумом та кмітливістю Сергія. Строкову службу проходив  в Державній прикордонній службі України в м. Києві. В 2001 році одружився. Разом з дружиною Іриною Василівною виховували дочку Катерину та сина Івана. Свій трудовий шлях Сергій розпочав з обласного управління державної автомобільної інспекції. Працю поєднував з навчанням в Київському національному університеті внутрішніх справ. Сергій Броніславович в 2014 році брав безпосередню участь в АТО на території Донецької області, в м. Маріуполь. З 2016 року розпочинає працювати в Головному управлінні національної поліції Житомирської області на посаді старшого інспектора з особливих доручень. Наприкінці літа 2024 року в званні майора вийшов на пенсію за вислугою років. Відразу добровільно мобілізувався до 9-го прикордонного загону ім. Січових Стрільців державної прикордонної служби України, та був направлений до навчального центру населеного пункту Оршанець Черкаської області, де 2 жовтня 2024 року зупинилося серце героя. До останнього подиху він був вірний військовій присязі, родині та Україні. Без надійного та люблячого сина залишилися мама, без коханого чоловіка та гарного батька дружина та двоє дітей. Він завжди був упевненим, енергійним, трудолюбивим, вірним другом, надійним колегою. Нехай добрий, світлий спомин про захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх нас. 

11:14:11 23.10.2024

Козлюк Вадим Ігорович (06.02.1992 – 11.09.2024)

Козлюк Вадим Ігорович  народився 06 лютого 1992 року в с. Великі Межирічі Корецького району Рівненської області.    З 1998 року хлопчина навчався в Здолбунівський загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, яку успішно закінчив в 2005 році. Після закінчення школи вступив на навчання до Здолбунівського залізничного ліцею, який закінчив 2008 та здобув професію столяра.  Після закінчення навчання Вадим працював на різних роботах в Україні та за кордоном. З початку повномаштабного вторгнення Козлюк Вадим добровольцем вступив на службу до  ТрО. Брав участь в боях за Київську область. Виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку. За наказом командування у серпні 2024 року відбув на Курський напрямок. Козлюк Вадим Ігорович, відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, 11 вересня 2024 року отримав несумісне із життям поранення в ході виконання бойового завдання біля н. п. Коренево, Короневського району Курської області, російської федерації. Кожен загиблий Воїн – це болючий шрам на душі кожного з нас, їх імена назавжди будуть взірцем мужності, патріотизму та незламності. Нехай душа загиблого захисника Вадима знайде вічний спокій…  Вічна пам'ять та вічна слава всім, хто загинув за Перемогу України! Слава Україні! Героям Слава!

11:11:51 23.10.2024

Круглов Юрій Сергійович (05.03.1993 – 03.08.2024)

Круглов Юрій народився 05 березня 1993 року в селі Гадзинка. У 2001 році пішов у перший клас Гадзинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Після закінчення 9 класу місцевої школи, в 2009 році Юрій вступив до Житомирського Центру професійно-технічної освіти №15. У 2011 році хлопчина отримав диплом за спеціальністю «Автокранівник-стропальник». 10 листопада 2011 року призовник Круглов Юрій розпочав строкову військову службу, яку проходив у військовій частині А 4591. 16 жовтня 2012 року був звільнений в запас з посади інструктора з навчальної роботи.  Але недовго Юрій насолоджувався цивільним життям. Через рік, 30 жовтня 2013 року, знову був призваний на службу у військовому резерві 95 аеромобільної десантної бригади 1 аеромобільного десантного батальйону. З  квітня 2014 року по січень 2015 року брав безпосередню  участь у АТО в Донецькій області в складі польової частини А 1740. 9 березня 2015 року був демобілізований з лав ЗСУ. З 19 травня 2024 року був повторно мобілізований. Після навчання у Німеччині повернувся на фронт.3 серпня 2024 року Круглов Юрій Сергійович загинув поблизу села Залізне Бахмутського району Донецької області. Лютий ворог позбавив його життя у самому розквіті, залишивши непоправну рану у серці та душі рідних і близьких. Віримо, що світла пам'ять воїна Юрія Круглова, світла пам'ять усіх героїв, які поклали свої голови за Україну, і також безмежна любов до країни допоможе нашим звитяжним воїнам, нашій нації здобути таку бажану перемогу над одвічним нашим ворогом. Вічна слава і пам’ять героям, які загинули в боях за Батьківщину. Слава Україні!

10:57:56 23.10.2024

Поліщук Олександр Едуардович (07.01.1968 – 28.07.2023)

Олександр Едуардович народився 7 січня 1968 року. Навчався спочатку в школі №30 м. Житомира, а у 1982 році вступив до Житомирського автодорожнього технікуму. Більшу частину свого життя працював на підприємстві АТП 11854 водієм. Справжніми чоловіками виховав Олександр своїх двох синів Богдана та Вячеслава. Вячеслав на даний час теж стоїть на захисті нашої держави. Радів батько і донечці Вероніці. Встиг побачити чотирьох онуків. З початку повномасштабного вторгнення пішов до лав територіальної оборони села Левків. Надалі був переведений до частини А 7307 ОБ-ТРО. До кінця свого життя був вірний військовій присязі, родині та Україні. 28 липня 2023 року помер від зупинки серця.

10:51:15 23.10.2024

Титаренко Олексій Васильович (16.08.1988-02.12.2023)

Титаренко Олексій Васильович народився 16 серпня 1988 року в селі Вільнянка на Житомирщині в сім’ї колгоспників. У його батьків, Надії Анатоліївни та Василя Степановича, було четверо дітей: троє синів і дочка. Дитинство Олексія проходило на фермі, де мама працювала дояркою, а батько завфермою. Хлопчина любив техніку. Під наглядом старших трактористів уже в 6 років він сідав за кермо й боронував поля. У 1995 році вступив до 1 класу місцевої початкової школи, з 4 по 11 клас навчався у школі в сусідньому селі Вільня. Був старанним учнем, дуже полюбляв спорт, особливо футбол, брав участь у змаганнях районного рівня. Після закінчення школи вивчився на водія. Працював на підприємстві «Сільхозтехніка» в місті  Коростишів. У 2005 році одружився із Довбуш Юлією Іванівною. Народили трьох синів. Але сімейного щастя не склалося. У 2019 році Олексій Васильович підписав контракт та потрапив у Одеську морську піхоту в званні старшого матроса. Його бойові здібності неодноразово були відзначені командуванням. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, був контужений в боях на Донеччині. Саме в цей рік Олексій зустрів і свою другу дружину. Після закінчення контракту в 2022 році звільнився з лав ЗСУ. Але вже 16 березня 2023 року був мобілізований та на посаді командира стрілецького відділення відбув на Харківський напрямок. 02 грудня 2023 в населеному пункті Іванівка Куп’янського району Харківської області Титаренко Олексій Васильович загинув під час стрілецького бою. Похований у селищі Покровському Дніпропетровської області.  В селі Студениця проживають діти Олексія від першого шлюбу: Валерій, Василь та Назар.

11:39:05 21.10.2024

Рудюк Володимир Олександрович (28.10.1987-07.11.2022)

11:22:45 21.10.2024

Куліковський Микита Олегович (02.06.1999-19.02.2023)

Солдат, Куліковський Микита Олегович, народився 02.06.1999 року у м.Житомир.  З 2006р. по 2015р. навчався Житомирському екологічному ліцеї №24. З 2015р по 2018р навчався в Житомирському професійно-політехнічному ліцеї , здобув професію електрогазозварник, водій транспортних засобів категорії «С». Після  закінчення - працював на ЖЗМК.  З травня 2019 року по листопад 2020 року проходив строкову службу, був прикордонником. Після служби продовжив працювати на ЖЗМК. Був дуже веселою, життєрадісною людиною, не мав шкідливих звичок, дуже любив футбол та тварин. Мріяв про власне житло, автомобіль та створення сімʼї. Та клята війна зруйнувала все його життя.   З вересня 2022 року був мобілізований у Збройні Сили України водієм технічного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини А0409 30 бригади. Був відданий своїй справі, чесно виконував свої завдання і обов’язки. Та до останнього захищав незалежність України.    Загинув 19.02.2023 року під час масованого обстрілу з боку збройних сил російської федерації поблизу н.п.Берхівка, Бахмутський район Донецької області. Захищаючи волю та незалежність Українизагинув  смертю хоробрих.   Ми назавжди запамʼятаємо його веселою, життєрадісною та усміхненою людиною. Вічна пам'ять та вічна слава Захиснику.

11:19:25 21.10.2024

Новарчук Володимир Володимирович (28.11.1996 - 03.09.2024)

Новарчук Володимир Володимирович народився 28 листопада 1996 року в селі Глибочиця в чудовій робітничій сім’ї. Батьки, Володимир Вікторович та Надія Володимирівна, з дитинства виховували у своїх синів, Володимира та Юрія, відчуття обов'язку та відповідальності, стійкість та незламність, вміння аналізувати ситуацію та долати перешкоди. З 2003 по 2012 роки Володимир навчався в Глибочицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класу вступив до Житомирського вищого професійного-технічного училища будівництва та дизайну, яке закінчив у 2014 році та здобув спеціальність «Монтажник систем утеплення будівель, штукатур, лицювальник, плиточник». В період з 2016 по 2024 рік Володимир працював оператором заправних станцій та касиром торгівельного залу на АЗС «Сокар Петролеум», «Укрпалетсистем», «UPG», «ОККО-Рітейл». У 2024 році проходив навчання в Житомирському державному обласному навчально-курсовому комбінаті УДП «Укрінтеравтосервіс» та докладав усіх зусиль, щоб отримати посвідчення водія вантажних і легкових автомобілів. Володимир був чуйною, щирою та доброю людиною, завжди першим приходив на допомогу, мав глибоке відчуття справедливості та завжди прагнув до самовдосконалення. Мав чіткі орієнтири в житті та цілеспрямовано йшов до своєї мети. Найбільше хлопчина мріяв про власну сім’ю. На превеликий жаль, він так і не знайшов свою другу половинку, не встиг одружитися і дочекатися дітей. У травні 2024 року був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України на посаду лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення зв’язку роти зв’язку командного пункту ПВЗ 151-ої окремої механізованої бригади. З 27 серпня 2024 року проходив навчання в 179 навчальному центрі військового зв’язку в місті Полтава. На превеликий жаль, 3 вересня під час ракетного удару по навчальному центру Новарчук Володимир Володимирович трагічно загинув. Неможливо знайти слова, які могли б втішити родину Володимира. Вся Глибочицька громада поділяє нині горе сім’ї, друзів та близьких Героя. Схиляємо голови у скорботі разом з ними.

11:12:53 07.09.2024

Воробйов Сергій Валерійович (27.04.1986 – 12.05.2024)

Воробйов Сергій Валерійович народився 27 квітня 1986 року в селі Глибочиця. У 2003 році закінчив вечірню школу №2 м. Житомира. Потім навчався у Кіровоградському вищому училищі і здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Та за спеціальністю Сергій  не працював, хлопець обрав більш творчу професію. Наш захисник майже все життя працював у кіно. Він став професійним художником по світлу, працював не тільки в Україні, але й за кордоном. На роботі він познайомився зі своєю дружиною, а також знайшов багато друзів. Після початку повномасштабного вторгнення наш герой залишив свою роботу і приєднався до групи волонтерів. Заради перемоги він ризикнув своїм життям, доставляючи нашим захисникам все необхідне в найгарячіші точки. Проте на цьому він не зупинився, 26 березня 2023 року Сергій пішов добровольцем на фронт та став досвідченим пілотом безпілотних літальних апаратів, дронів. «Спероу» в перекладі означає горобець. Саме під таким позивним знають Сергія його побратими. Відчайдушний, сміливий, добрий, відданий та завжди відвертий.  На жаль, ми втратили нашого сміливого птаха. Воробйов Сергій Валерійович загинув 12 травня 2024 року під час виконання  бойового завдання на Харківщині. Похований Сергій на кладовищі с. Глибочиця. Герої не вмирають! Вони житимуть у наших серцях. Вічно.

11:35:36 20.05.2024

Самченко Віктор Вікторович (26.12.1986 – 22.04.2024)

Самченко Віктор Вікторович народився 26 грудня 1986 року в с. Велика Глумча Ємільчинського району Житомирської області. Навчався спочатку в Великоглумчанській ЗОШ І-ІІ ступенів, потім продовжив навчання в Малоглумчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після навчання в 2004-2007 роках в Житомирському технологічному коледжі за спеціальністю «Технологія деревообробки», та здобуття диплома техніка-технолога Віктор переїхав жити в с. Кмитів, де почав працювати на каменеобробних підприємствах. В 2010 році Віктор Вікторович одружився та переїхав жити в с. Студениця. З дружиною Оксаною Олександрівною народили та виховували 2-х синів: Кирила, 2011 р. н., та Михайла, 2013 р. н.  Віктор Вікторович продовжував працювати на каменеобробних та деревообробних підприєствах області. Останнім часом працював кочегаром в школі, саме там його і застала війна. З початку повномаштабного вторгнення 25 лютого 2022 року Віктор добровольцем вступив на службу до 141 батальйону 115 бригади ТрО. Боронив наш сон та спокій на північних кордонах Житомирської області.  В листопаді 2023 року був переведений на службу до 80-тої окремої десантно-штурмової бригади, в складі якої за наказом командування відбув на Бахмутський напрямок. 22 квітня 2024 року в ході виконання бойового завдання проблизу населеного пункту Кліщіївна Бахмутського району Донецької області, відданий військовій присязі на вірність українському народові, старший солдат САМЧЕНКО Віктор Вікторович загинув внаслідок військових дій від вибухів та осколків. Він залишиться в нашій пам’яті порядним чоловіком, справжнім сином, турботливим батьком, добрим братом та вірним другом, справжнім захисником, і навіки Героєм. Вічна слава та світла пам’ять тобі, Вікторе, і усім, хто загинув за Україну, її свободу та незалежність. Похований Віктор на кладовищі с. Студениця.

14:03:44 08.05.2024