ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Воробйов Сергій Валерійович (27.04.1986 – 12.05.2024)

Воробйов Сергій Валерійович народився 27 квітня 1986 року в селі Глибочиця. У 2003 році закінчив вечірню школу №2 м. Житомира. Потім навчався у Кіровоградському вищому училищі і здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Та за спеціальністю Сергій  не працював, хлопець обрав більш творчу професію. Наш захисник майже все життя працював у кіно. Він став професійним художником по світлу, працював не тільки в Україні, але й за кордоном. На роботі він познайомився зі своєю дружиною, а також знайшов багато друзів. Після початку повномасштабного вторгнення наш герой залишив свою роботу і приєднався до групи волонтерів. Заради перемоги він ризикнув своїм життям, доставляючи нашим захисникам все необхідне в найгарячіші точки. Проте на цьому він не зупинився, 26 березня 2023 року Сергій пішов добровольцем на фронт та став досвідченим пілотом безпілотних літальних апаратів, дронів. «Спероу» в перекладі означає горобець. Саме під таким позивним знають Сергія його побратими. Відчайдушний, сміливий, добрий, відданий та завжди відвертий.  На жаль, ми втратили нашого сміливого птаха. Воробйов Сергій Валерійович загинув 12 травня 2024 року під час виконання  бойового завдання на Харківщині. Похований Сергій на кладовищі с. Глибочиця. Герої не вмирають! Вони житимуть у наших серцях. Вічно.

11:35:36 20.05.2024

Самченко Віктор Вікторович (26.12.1986 – 22.04.2024)

Самченко Віктор Вікторович народився 26 грудня 1986 року в с. Велика Глумча Ємільчинського району Житомирської області. Навчався спочатку в Великоглумчанській ЗОШ І-ІІ ступенів, потім продовжив навчання в Малоглумчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після навчання в 2004-2007 роках в Житомирському технологічному коледжі за спеціальністю «Технологія деревообробки», та здобуття диплома техніка-технолога Віктор переїхав жити в с. Кмитів, де почав працювати на каменеобробних підприємствах. В 2010 році Віктор Вікторович одружився та переїхав жити в с. Студениця. З дружиною Оксаною Олександрівною народили та виховували 2-х синів: Кирила, 2011 р. н., та Михайла, 2013 р. н.  Віктор Вікторович продовжував працювати на каменеобробних та деревообробних підприєствах області. Останнім часом працював кочегаром в школі, саме там його і застала війна. З початку повномаштабного вторгнення 25 лютого 2022 року Віктор добровольцем вступив на службу до 141 батальйону 115 бригади ТрО. Боронив наш сон та спокій на північних кордонах Житомирської області.  В листопаді 2023 року був переведений на службу до 80-тої окремої десантно-штурмової бригади, в складі якої за наказом командування відбув на Бахмутський напрямок. 22 квітня 2024 року в ході виконання бойового завдання проблизу населеного пункту Кліщіївна Бахмутського району Донецької області, відданий військовій присязі на вірність українському народові, старший солдат САМЧЕНКО Віктор Вікторович загинув внаслідок військових дій від вибухів та осколків. Він залишиться в нашій пам’яті порядним чоловіком, справжнім сином, турботливим батьком, добрим братом та вірним другом, справжнім захисником, і навіки Героєм. Вічна слава та світла пам’ять тобі, Вікторе, і усім, хто загинув за Україну, її свободу та незалежність. Похований Віктор на кладовищі с. Студениця.

14:03:44 08.05.2024

Ганько Богдан Васильович (14.03.1978 – 22.03.2024)

Ганько Богдан Васильович народився 14.03.1978 року в  с. Калинівка в гарній трудовій сім’ї фермера Василя Павловича та Валентини Миколаївни. В 1985 році вступив до першого класу Левківської середньої школи. Після закінчення школи почав допомагати батькові в ФГ «Ставрів». Разом з дружиною Тетяною Василівною народили та виховали троє чарівних діточок: донечок Діану та Яну та сина Богдана. Ще в молодих роках Богдан Васильович створив своє власне фермерське господарство «Еко-Старт», де разом зі своєю родиною плідно працював та розвивав свою справу. З 2020 року став членом виконавчого комітету Глибочицької сільської ради. Завжди був активним жителем нашої громади. Надавав фінансову підтримку футбольним командам нашої громади. Благодійно допомагав овочами з власних полів Левківському ліцею та дитячому садочку. Багато жителів громади вдячні Богдану за матеріальну підтримку у важкі для них часи. В перший день повномаштабного вторгнення Богдан Васильович вступив добровольцем до 141 батальйону 115 бригади ТРО. Боронив північні кордони нашої області. Надалі продовжував свою службу на Бахмутському напрямку в роті матеріального забезпечення. 22 березня 2024 року Богдан Васильович загинув під час ротації по групі заміни поблизу населеного пункту Іванківське Бахмутського району Донецької області. Наш герой любив життя. Без надійного та люблячого сина залишилися батьки, без коханого чоловіка та гарного батька – дружина та троє дітей. Він завжди був упевненим, енергійним, трудолюбивим, завжди готовий прийти на допомогу. Користувався заслуженим авторитетом серед односельчан, численних друзів та колег. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини. Нехай добрий, світлий спомин про захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх хто любив і шанував.  Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!

17:26:20 27.03.2024

Петрик Юрій Олексійович (10.03.1989 – 14.03.2024)

Петрик Юрій Олексійович народився 10.03.1989 року в сім’ї священника Олексія Олексійовича та Ярослави Юріївни, які в той час проживали в с. Левків, де батько служив священником. Маленьким хлопчиком він допомагав батьку на території храму. В 1996 році пішов у перший клас Левківської середньої школи. Після закінчення школи вступив на навчання до Житомирського агроекологічного коледжу, і одночасно - до Житомирського університету Податкової служби. Закінчивши навчання, був призваний на строкову службу, яку проходив у м. Бердичеві. Після звільнення у запас пройшов навчання в школі міліції міста Житомира, надалі працював в Районному відділі поліції. Згодом продовжив працювати в Черняхівському районі. В 2014-2018 рр. брав участь в АТО, має бойові нагороди та похвальні листи. Юрій Олексійович був життєрадісний, трудолюбивий, завжди готовий прийти на допомогу. З 2021 року, працюючи на заводі «Ізоват», був призваний до Збройних сил України. В боях в населеному пункті Новобахмутівка Покровського району Донецької області отримав поранення. Після лікування повернувся в бойову частину, де продовжував захищати Україну. 14 березня 2024 року в районі населеного пункту Новобахмутівка Покровського району Донецької області під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини, старший солдат Петрик Юрій Олексійович загинув.  Без доброго, надійного сина залишилась мама пенсійного віку…Похований Герой на кладовищі села Клітчин. Світла, немеркнуча пам'ять полеглому бійцю. Вдячність і безмірна шана його подвигу.

17:23:14 27.03.2024

Чух Іван Миколайович (23.07.1982 – 21.02.2024)

Чух Іван Миколайович народився 23.07.1982 року у м. Володимир-Волинському Волинської області у родині військовослужбовця. Сім’я, а особливо мама Людмила Ростиславівна, виховувала дітей, Івана та його сестру Світлану, у дусі любові й поваги до української мови та культури. Саме завдяки цьому Іван, закінчивши тодішню середню школу №25 м. Житомира, вирішив зв’язати своє життя з гуманітарною сферою і вступив на філологічний факультет Житомирського педагогічного університету ім. І. Франка. Закінчивши виш, Іван, яскравий та відкритий, став найупізнаванішим голосом на радіоканалі 104 і 5 ФМ міста Житомира. Революція Гідності змінила все у житті багатьох свідомих українців: Іван добровільно в 2014 році серед перших вступив до лав 112 батальйону територіальної оборони  міста Київ. Приймав участь у захисті України на території Луганської області у містах Старобєльск та Щастя. Після звільнення з лав ЗСУ у 2015 році продовжував працювати під творчим псевдонімом Іван Новосельцев на радіо та телебаченні в місті Києві (радіо Шансон, телеканал Інтер та інших).У день 24 лютого 2022 року Іван Чух, як і інші сміливі сини та доньки України, без вагань повернувся до лав ЗСУ  та став на захист України. З перших днів широкомасштабного вторгнення росії під позивним «Диктор» брав участь у обороні Києва. З грудня 2022 року боронив підступи до міста Бахмут.Влітку 2023 року був учасником контрнаступу в районі села Роботине, під час якого отримав поранення та контузію. Після закінчення лікування повернувся до своєї військової частини та продовжив брати участь у бойових діях на Запорізькому напрямку. Обірвалось життя Героя 21 лютого 2024 року під час бойових дій у Пологівському районі Запорізької області. Він прожив занадто коротке, але чесне й світле життя Воїна, яке віддав за свою Батьківщину, за своїх близьких і друзів. Усі, хто його знав, любили його сміх, надихалися його любов’ю до життя, захоплювалися його безстрашністю. Похований на кладовищі с. Березина. Вічна пам’ять, честь і слава Герою!

17:22:40 27.03.2024

Шнайдер Олександр Володимирович (27.04.1967 – 21.02.2024)

Шнайдер Олександр Володимирович народився 27 квітня 1967 року в селі Торчин Волинської області. Дитинство Олександр провів в селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області. Після  закінчення місцевої школи вступив до Житомирського сільськогосподарського інституту. Саме там зустрів своє кохання – Тетяну, з якою згодом одружилися і народили трьох дітей. Олександр Володимирович здобув другу вищу освіту в Київській національній академії Служби Безпеки України та завдяки своїм професійним та людським якостям достойно рухався кар’єрними сходами. Надійний друг, люблячий сім’янин, добра, чесна людина з перших днів війни вступив до лав ТРО села Глибочиця, в якому він проживав. Потім повернувся до своєї роботи в структуру та захищав Україну на Північному, Південному та Східних кордонах, побувавши в найгарячіших точках. Його серце зупинилося, не витримавши навантаження. Однак усі ми знаємо, що причина цьому – війна. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!  Воїн похований на Смолянському кладовищі м. Житомира.

17:21:56 27.03.2024

Олішевський Микола Анатолійович (26.03.1966 – 30.01.2024)

Олішевський Микола Анатолійович народився 26 березня  1966 року в селі Кмитів Коростишівського району Житомирської  області. В 1981 році закінчив Студеницьку школу та  вступив  до профтехучилища  №40 в місті Коростишів. Опанував спеціальність тракториста-механіка. У 1984 році був призваний на строкову службу. Після повернення у рідне село з 1986 року працював в колгоспі села Кмитів трактористом та комбайнером. Після занепаду колгоспу працював на різних підприємствах. Разом з дружиною Людмилою виховали  двох дітей сина Євгена та доньку Тетяну, мають внука Тимофія. Повномасштабне вторгнення росії в Україну застало Миколу Анатолійовича на посаді кочегара Кмитівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату. 24 лютого 2022 року він вступив добровольцем у 115 бригаду ТРО. Олішевський Микола Анатолійович, відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконував військовий обов’язок в боях за Україну, її свободу і незалежність, помер 30 січня 2024 року у профільному  закладі Міністерства охорони здоров’я адміністративно-територіальної зони відповідальності Військово- медичного клінічного центру Східного регіону м. Дніпро. Вічна пам’ять та і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас. Похований на кладовищі рідного села Кмитів.

10:12:08 09.02.2024

Кобернюк Василь Петрович (02.01.1986 – 22.01.2024)

Кобернюк Василь Петрович народився 02 січня 1986 року у селі Глибочиця. У 2000 році закінчив місцеву школу та вступив до Житомирського технологічного коледжу. Після закінчення навчання з 2006 по 2008 рік Василь працював верстатником у ПП Бондаренко та ДП «Буд комплект сервіс». Потім експедитором у ТОВ «Люцина». У 2009 році Василь Петрович одружився, має чудову дружину Тетяну, народили прекрасних діток: дочку Анастасію та сина Дмитра. З 2017 року працював водієм в Глибочицькій сільській раді. У 2019 році Василь Петрович став випускником технологічного факультету Поліського національного університету, де здобув освітній ступень «Магістр». У перший день повномасштабного вторгнення Василь Петрович вступив добровольцем до 141 батальйону 115 бригади ТРО. Боронив північні кордони нашої області.  17 листопада 2023 року його перевели до 80 окремої десантно-штурмової бригади. Після перепідготовки 22 грудня 2023 року Василь Петрович відбув на Бахмутський напрямок. 22 січня під час виконання бойового завдання молодший сержант ЗСУ Кобернюк Василь Петрович загинув поблизу села Кліщіївка Бахмутського району. Похований на кладовищі рідного села Глибочиця. Наш герой любив життя. Він завжди був упевненим, але скромним, уважним і спокійним, веселим та товариським, трудолюбивим, життєрадісним, завжди готовий прийти на допомогу, користувався заслуженим авторитетом серед односельчан та численних друзів. Словами не можна загоїти в серці болючу рану втрати. Герої, на жаль, вмирають, але не в нашій пам'яті. Вони назавжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас! За участь в бойових діях 22 березня 2024 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

10:05:47 09.02.2024

Марікін Андрій Сергійович (19.09.1993 - 16.12.2023)

Марікін Андрій Сергійович народився 19 вересня 1993 року в с. Студениця Коростишівського району Житомирської області. Навчався в Студеницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку успішно закінчив в 2011 році. Потім вступив до Житомирського державного технологічного університету. В травні 2017 року був призваний на строкову службу до лав ЗСУ. Солдат Марікін був водієм-механіком самохі́дної артилері́йської устано́вки. За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони: сумлінно вивчав військову справу, зразково виконував службові обов’язки. Після демобілізації у 2018 році Андрій Сергійович працював на будівництві та СТО. Деякий час трудився за кордоном. 25 лютого 2022 року Андрій добровольцем вступив на службу до 141 батальйону 115 бригади ТрО. Боронив наш сон та спокій на північних кордонах Житомирської області. З 14 жовтня по 21 листопада 2023 року був направлений на військові навчання, де з відзнакою здобув професію оператора FPV дронів. За наказом командування відбув на Бахмутський напрямок. 16 грудня 2023 року в ході виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області внаслідок атаки FPV дронів противника, солдат Марікін Андрій Сергійович загинув. Нехай душа загиблого захисника Андрія знайде вічний спокій… Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях! Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

09:22:54 09.02.2024

Якименко Руслан Миколайович (03.06.1976 – 13.12.2023)

Якименко Руслан Миколайович  народився 3 червня 1976 року в селі Пара́нине Ємільчинського району в сім’ї вчителя. У 1991 році хлопчина закінчив Пара́нинську 8-річну школу та вступив до Київського ПТУ на спеціальність електрик-електрозварювальник. Після отримання диплому працював на різних робітничих спеціальностях у Ємільчинському Держлісгоспі. У 2004 році разом з сім’єю переїхав жити в село Кмитів Коростишівського району. Працював на різних посадах на об’єктах каменеобробки. Деякий час працював кочегаром у школі. З дружиною Людмилою прожили разом 24 роки, виростили двох дітей: сина Дениса та доньку Владу. Раділи народженню внука Нікіти. Син Денис, 23 років, теж військовослужбовець, служить поблизу Кремінної. Донька Влада, 17 років, студентка.  Після повномаштабного вторгнення росії в Україну Руслан Миколайович з першого дня вступив добровольцем у 115 бригаду ТРО. Спочатку в складі цієї бригади охороняв північні кордони України. За наказом командування відбув на Бахмутський напрямок. В одному з перших боїв поблизу Бахмута  13 грудня 2023 року Руслан Миколайович загинув. Похований на кладовищі с. Кмитів.  Світла пам’ять полеглому бійцю! Герої не вмирають, вони житимуть вічно у наших серцях!

16:53:17 20.12.2023