ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Чупира Тарас Васильович (06.10.1997 – 03.06.2024)

Чупира Тарас Васильович народився 6 жовтня 1997 року  в селі Щеніїв. У 2003 році пішов до першого класу і 11 років навчався у Забрідській  загальноосвітній школі  І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи у 2014 році вступив до Головинського вищого професійного училища нерудних технологій, яке успішно закінчив та отримав спеціальність «слюсара водія». Тривалий час працював водієм у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АГРОСТЕМ».   Потім зустрів свою дружину – Вікторію, з якою одружився у 2019р. Незабаром, у молодого подружжя народився син – Нікіта. Після повномасштабного російського вторгнення, без краплі сумніву, став на захист України та був мобілізований до лав Збройних сил України. Вступив до 153-ої бригади, був розвідником. Незабаром став командиром 2 розвідувального відділення – командиром машини 2 розвідувального взводу розвідувальної роти. За наказом командування відбув на Харківський напрямок. 3 червня 2024 року Тарас Васильович загинув поблизу н. п. Стариця Харківської області Чугуївського району внаслідок артилерійського обстрілу.  Тарас був чудовим батьком, чоловіком, сином, внуком; відповідальної людиною, патріотом своєї країни.

16:08:59 04.08.2025

Ковальчук Павло Миколайович (25.07.1987 - 19.06.2024)

Ковальчук Павло Миколайович народився 25 липня 1987 року. Із трьох дітей в родині він був найстаршим. Після закінчення 10 класу Ліщинської загальноосвітньої школи вступив до Житомирського вищого технічного училища, де опанував професію "електрик-радіомайстер-механік". У 2007 р. був призваний в ряди Збройних Сил Україні. Шість місяців проходив службу в м. Полтава. Із 600 чоловік вибрали лише 4-х для продовження служби в Генеральному штабі України, в тому числі – Павла. Відповідальний, дисциплінований і виконавчий – таким його бачили під час служби. І після двох років служби запропонували залишитися при Генштабі.  Однак юнак повернувся додому. Тут зустрів своє кохання, і в них народилося двоє діток – Женя та Валерія. 3 2019  по 2022 рік працював на підприємстві ТМ «IZOVAT».Щасливо проходило його життя. До 24 лютого 2022 року. Отримавши повістку з військкомату, Павло відразу пішов захищати Батьківщину. З 11 квітня 2022 р. по 31 грудня 2022 р. брав участь у бойових діях в с. Троїцьке, м. Лисичанськ Луганської області; м. Костянтинівка, смт Луганське, с. Григорівка. с. Весела Долина Донецької області; с. Жадове Чернігівської області; с. Нова Олександрівка, смт Білий Колодязь Харківської області. Чотири місяці воював в м. Попасна Луганської області. Мав військове звання навідник, стрілець-кулеметник в 1 окремій бригаді Національної гвардії спеціального призначення ім. Івана Богуна. Під час перебування в м. Бахмут Донецької області у Павла стався інфаркт, через що він отримав інвалідність III групи внаслідок війни. 19 червня 2024 року Павло Ковальчук раптово помер. Похований 21 червня 2024 року в с. Ліщин Станишівської ТГ. В селі Глибочиця проживає його батько.

11:57:15 04.08.2025

Хоменко Віктор Олександрович (07.11.1972 - 16.12.2023)

Хоменко Віктор Олександрович народився 7 листопада 1972 р. в селі Студениця. Навчався в місцевій школі. Після закінчення Студеницької середньої школи в 1990 році проходив строкову військову службу, де зарекомендував себе з найкращої сторони, сумлінно вивчав військову справу, зразково виконував службові обов’язки. У 1991 році отримав військове звання «Єфрейтор», а згодом за зразкове несення військової служби в 1992 р. здобув звання «Молодший сержант». Після закінчення військової служби працював на будівництвах. Згодом, зустрів свою дружину Наталію, з якою прожили 26 років. Виростили чотирьох дітей: доньок - Оксану, Вікторію і Олександру та сина Владислава. Разом раділи народженню внуків. З перших днів повномасштабного вторгнення Віктор Олександрович добровольцем вступив до 141 батальйону 115 бригади ТрО. За віддану службу здобув звання «Сержант». Незабаром став командиром бойової машини-командиром 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти. Спочатку в складі цієї бригади охороняв північні кордони Житомирської області. За наказом командування відбув на Бахмутський напрямок. 31 грудня 2023 року родина отримала сумну звістку, в якій зазначалося, що Хоменко Віктор Олександрович, виконуючи бойове завдання по захисту Батьківщини, зник безвісти 16.12.2023 р. поблизу населеного пункта Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Родина мала надію, що їхній рідний потрапив в полон. Але все змінилося, коли стався обмін тілами між Україною та стороною агресора (рф). Перегляд списків, ДНК експертиза, а 17 червня 2025 року – сповіщення про загибель. На жаль, в тому запеклому бою Віктор отримав поранення несумісне з життям. Віктор Олександрович був активною, відповідальною, завзятою та життєрадісною людиною, патріотом своєї країни. Похований Герой на кладовищі рідного села Студениця 19.07.2025 року. Вічна пам'ять та слава Захиснику!

11:51:48 04.08.2025

Михальчук Сергій Сергійович (05.10.1986 - 20.06.2025)

Михальчук Сергій Сергійович народився 5 жовтня 1986 року в сім’ї Сергія Васильовича та Вікторії Миколаївни Михальчуків. Сергій Сергійович з 1 по 4 клас навчався в с. Стара Котельня Андрушівського району, а згодом родина переїхала в обласний центр. В 2002 році Сергій закінчив гімназію №3 м. Житомира та вступив на навчання в Житомирський професійний політехнічний ліцей, де здобув професію сантехніка, а згодом, після навчання, проходив строкову службу в м. Львів. У 2007-2008 роках працював охоронцем у Житомирській виправній колонії. Пізніше – різноробочим в ТОВ «КОЗБІЦЬКИЙ». З 2019 року разом з дружиною Вітою Анатоліївною та доньками Каріною та Веронікою переїздить в с. Левків. Восени 2024 року був призваний до лав Національної Гвардії України (в/ч 3047). З 16 жовтня 2024 року проходив навчання в міжнародному міжвідомчому багатопрофільному центрі в с. Старе Київської області. 20 червня 2025 року в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Удачне, Покровського району, Донецької області стрілець 2 відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону Михальчук Сергій Сергійович загинув. До кінця свого життя він був вірний військовій присязі. В пам’яті родини та друзів Сергій назавжди залишиться дбайливим чоловіком, люблячим батьком, чудовим сином та братом, веселим та надійним товаришем, сміливим та безстрашним воїном.  Вшановуючи Сергія Михальчука, низько вклоняємося в скорботі перед близькими та рідними Воїна, розділяємо ваш біль. Життя людини є безцінним, душа – безсмертна, а пам’ять про Героя – вічна. Похований на кладовищі села Левків.

14:05:58 30.06.2025

Верпека Володимир Миколайович (24.09.2001 - 07.06.2025)

Верпека Володимир Миколайович народився 24 вересня 2001 року в селі Левків. В багатодітній родині Миколи Миколайовича та Наталії Миколаївни у Володимира є ще троє братів та п’ятеро сестер. 2003 році родина переїхала жити до міста Житомир. Шкільні роки Володимира Миколайовича проходили у Житомирському ліцеї № 16. У 2020 році здобув повну загальну середню освіту у Житомирському професійному політехнічному ліцеї за професією «Електрозварювальник». Після навчання з 2020 по 2022 роки проходив строкову службу  у 169-ому навчальному військовому центрі імені князя Ярослава Мудрого «Десна» у Чернігівській області. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Володимир Миколайович проходив службу та брав активну участь у бойових діях на сході держави на посаді сапера 2-го саперного відділення інженерно-саперного взводу військової частини А 7304. Верпека Володимир Миколайович загинув 7 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. До кінця свого життя був вірний військовій присязі, родині та Україні. В пам’яті родини та друзів назавжди залишиться дбайливим сином, чудовим братом, веселим та надійним товаришем, сміливим та безстрашним воїном. Похований герой на кладовищі села Левків.

14:02:35 30.06.2025

Шевчук Сергій Валерійович (28.05.1990 - 26.12.2024)

Сергій народився у м. Житомирі, навчався у ЗОШ №16 (нині — ліцей №16). Вступив до Житомирського технологічного коледжу, де здобув спеціальність «Обслуговування комп'ютерних та інтелектуальних систем і мереж». Сергій був справжньою опорою для своєї родини. Працював на різних підприємствах нашого міста, активно займався спортом, здобував перемоги на змаганнях із кіокушинкай карате, захоплювався паперовим моделюванням, автотехнікою та книгами з філософії та психології. У вільний час створював дивовижні паперові фігури. Його золоті руки могли зробити і полагодити майже все. Одним із найбільших захоплень були пухнасті чотирилапі улюбленці, до яких він ставився з особливою любов'ю та турботою. Тварини завжди відчували його добре серце й відданість. Він мріяв відвідати Японію, будував плани та завжди рухався до своїх цілей. З березня 2023 року Сергій став на захист України від російських агресорів в одному з підрозділів ЗСУ. Здобув повагу побратимів та командирів, відзначився мужністю, відданістю та високим духом патріотизму. За заслуги перед Україною нагороджений відзнакою «Ветеран війни - Учасник бойових дій». Сергій Валерійович героїчно загинув 26.12.2024 р. під час виконання бойового завдання, захищаючи рідну землю від агресора. У вічній скорботі дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими. Світла пам'ять і вічна слава Герою...

16:15:11 20.02.2025

Паламарчук Андрій Олександрович (23.08.1996 - 11.07.2023)

Паламарчук Андрій Олександрович (23.08.1996 — 11.07.2023) народився у Житомирі. Навчався у ЗОШ №10. Опісля закінчив будівельний коледж ЖНАЕУ. Продовжив навчання у Київському національному університеті будівництва і архітектури. З початку повномасштабного вторгнення рф став на захист України. Спочатку у лавах територіальної оборони Житомира, а згодом у складі Збройних сил України. Героїчно загинув у бою за Україну 11.07.2023 року

16:14:09 20.02.2025

Вітовський Михайло Олегович (19.11.2001-28.08.2024)

14:50:43 20.02.2025

Шульга Вячеслав Петрович (27.08.1972 - 17.11.2023)

Шульга Вячеслав Петрович народився у селі Побєдне Джанкойського району Автономної Республіки Крим, де на той час працювали його батьки. Через деякий час сім’я повернулася до рідного Житомира. Тут Вячеслав пішов до першого класу ЗОШ №33. Отримавши базову середню освіту, вступив до ПТУ №13, де отримав професію монтажника радіоелектронної апаратури і приладів. Далі проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ. Після повернення працював на різних будівельних майданчиках нашого міста. Вдосконалюючи свої знання та навички в будівництві, вступив та успішно закінчив Будівельний технікум Державного агроекологічного університету та здобув кваліфікацію техніка-будівельника. Працював у приватному будівельному бізнесі. Одружений, з коханою дружиною у любові і злагоді виховували чотирьох діток. Був турботливим сином для своїх батьків. Любив працювати на землі, займатися садівництвом, рибалити зі своїм старшим сином. Із серпня 2023 року Вячеслав Петрович став на захист України від російських агресорів. Героїчно загинув орієнтовно 16-17.11.2023 під час виконання бойового завдання. Лише майже через рік Герой повернувся на щиті до рідного міста.

14:47:45 20.02.2025

Ганько Віталій Анатолійович (25.01.1975 - 15.01.2025)

Ганько Віталій Анатолійович народився 25.01.1975 року в с. Левків в гарній трудовій сім’ї. Батько Анатолій Станіславович працював слюсарем на Житомирському льонокомбінаті, мама Галина Іванівна – в продовольчій сфері. Має меншого брата Олександра. В 1982 році Віталій пішов до першого класу Левківської середньої школи. Згодом, коли сім’я переїхала жити до міста Житомира,  продовжував шкільне навчання в  школі №  30. Після закінчення школи вступив до ПТУ № 17 за спеціальністю верстатник широкого профілю. Паралельно  з  навчанням займався спортом. Особливу увагу він приділяв боксу, футболу та легкій атлетиці. Після проходження строкової служби у лавах Збройних Сил України Ганько Віталій працював на заводі Житомирський льонокомбінат, пізніше – на підприємстві Житомиргаззбут. В 2004 році Віталій Анатолійович одружився з Аллою Володимирівною, та разом з дружиною виховували двох чудових діток - дочку Юлію та сина Ростислава. Діти займаються спортом та продовжують мрію батька стати великими спортсменами.  З перших днів повномасштабного вторгнення Віталій Анатолійович вступив добровольцем до Збройних Сил України та проходив військову службу в артилерійському дивізіоні В/Ч А7014, де був головним навідником артилерійського розрахунку. Паралельно з службою вступає до Поліського національного університету на кафедру лісового господарства для здобуття вищої  освіти. 15 січня 2025 року Віталій Анатолійович виконуючи бойове завдання у с. Рідкодуб Краматорського району Донецької області на Лиманському напрямку загинув від смертельних поранень в наслідок ураження FPV - дроном. Похований Герой на кладовищі с. Левків.

15:31:03 27.01.2025