A A A K K K
для людей із порушенням зору
Глибочицька територіальна громада
Україна, Житомирська область, Житомирський район

ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

 

 

Шевченко Олексій Володимирович

12.02.1988 – 20.06.2014.Cтарший солдат. Шевченко Олексій Володимирович – розвідник-кулеметник розвідувального взводу розвідувальної роти 95-ої окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. Народився 12 лютого 1988 року в селі Левків Житомирського району Житомирської області. У 2004 році закінчив загальноосвітню школу села Левків, потім – Житомирський національний агроекологічний університет за спеціальність «Молодший спеціаліст – юрист», у 2011 році - Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого (з 2013 року – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого; місто Харків). Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. З 2011 року служив в спеціальному підрозділі судової міліції «Грифон» при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України. В листопаді 2013 року підрозділ, в якому проходив службу Олексій Шевченко, отримав наказ про направлення для участі в силовому розгоні мирної демонстрації в місті Київ. Олексій відмовився брати участь в даній операції, і в грудні 2013 року подав рапорт про звільнення. З 26 лютого 2014 року проходив військову службу за контрактом на посаді водія, потім – розвідника-кулеметника розвідувального взводу розвідувальної роти 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військах Збройних Сил України (військова частина А0281, місто Житомир). З 23 квітня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. 19 червня 2014 року в період з 17.30 годин до 00.30 годин 20 червня 2014 року батальйонна тактична група в ході проведення антитерористичної операції проводила зачистку і блокування від бойовиків селища міського типу Ямпіль (Краснолиманський район Донецької області). В ході ведення бою 20 червня 2014 року загинув старший солдат Шевченко Олексій. 23 червня 2014 року похований на кладовищі села Левків Житомирського району Житомирської області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (14.09.2014; посмертно).

16:23:13 12.06.2023

Книш Олександр Олександрович

 06.10.1982 – 28.07.2014. Книш Олександр Олександрович народився 6 жовтня 1982 року в селі Левків Житомирського району. Олександр народився у родині простих трударів, де змалечку дітям прищеплювалася любов до праці та розуміння, що в житті нічого не дається просто. Тому Сашко у Житомирській ЗОШ № 30 вчився на «відмінно». З 13 років мріяв стати військовим.  2000 року був призваний на строкову службу, по закінченні якої залишився служити по контракту. Службу проходив в 1-й бригаді армійської авіації  Збройних Сил України. Брав участь у миротворчій місії ООН в Іраку — 2003 та 2004 роки. З 2007 року — головний сержант-командир міномета, 95-а окрема аеромобільна бригада. Сумлінність, відповідальність і чесність – така характеристика супроводжувала юнака у всіх вчинках та ситуаціях. Мав дружину Марію та дітей Артема та Аріну, був зразковим сім’янином, взірцевим батьком, ніжним та люблячим чоловіком, здатним на романтичні вчинки та подарунки. Коли Батьківщина опинилася у небезпеці, старший сержант Олександр Книш у складі 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України без жодних вагань став на її захист. У травні 2014 року, коли було визволено м. Слов’янськ, Олександра Олександровича Книша було представлено до нагородження відзнакою «За мужність», але він від неї відмовився, бо вважав, що сумлінна служба на захисті держави є прямим професійним обов’язком кожного військового і не більше. Головний сержант – командир міномета Олександр Олександрович Книш загинув у бою 28 липня 2014 року під час проведення батальйонно-тактичною групою операції зі знищення бойовиків поблизу села Дібровка Шахтарського району Донецької області. Загинув, щоб його сім’я, кожна українська родина жили у мирі та злагоді… Похований 1 серпня 2014-го в селі Левків, Житомирський район.

16:22:56 12.06.2023

Андрусенко Сергій Олександрович

 01.01.1979 – 29.01.2015. Народився Сергій Олександрович у с. Глибочиця 01.01.1979 р. В 1985 р. став учнем Глибочицької ЗОШ, яку закінчив у 1994 р. У 1997 р. здобув професію електромонтажника силових мереж у Житомирському СПТУ № 13. За роки навчання був старанним учнем, доброзичливим до людей, відповідальним до доручених справ. Певний час, після закінчення професійного училища, працював на будівельних об’єктах в містах України. У 2002 р. призваний до збройних сил України, служив у смт. Озерне. Після закінчення служби працював завскладом будівельних матеріалів у приватній установі м. Житомира. У липні 2014 р. Житомирським ОМВК був мобілізований і проходив службу в смт. Озерне, в територіальній охороні військової техніки. 03 листопада 2014 р. переведений у м. Чернігів до складу 13 мотопіхотного батальйону «Чернігів – 1». Служив у танковому взводі оператором установки «ПТУР». Проходив військову службу у званні старшого сержанта. У грудні 2014 р. був відправлений на Схід, у Дебальцево. Наприкінці грудня отримав відпустку і відсвяткував своє день народження в колі рідних та друзів. 14 січня 2015 р. у м. Вуглегірськ Донецької обл. він виконував бойові завдання на блокпостах 1301 та 1302. 29 січня 2015 р. біля м. Вуглегірськ противник після проведення артпідготовки з застосуванням важкої техніки та живої сили перейшов у наступ. Блокпост 1302 тримаючи удар, проте з переважаючими силами противника, (більше 10 танків, 2 БМП, до 200 чоловік військових) після декількох годин бою був знищений, але не покинутий особовим складом. У цьому бою Сергій врятував командира відділення, надавши йому допомогу при пораненні, цим самим показавши свою відважність, людяність, гідність та милосердя. 29 січня 2015 р. у бою за м. Вуглегірськ Андрусенко Сергій Олександрович загинув. Чотири довгих місяці його вважали безвісти зниклим. 06.03.2015 р. тіло Сергія було знайдено і перевезено до Дніпропетровського моргу. 09.05. 2015 р. мати Сергія, Галина Петрівна, отримала повідомлення, що Андрусенко Сергій Олександрович, її син, мужньо загинув у бою за м. Вуглегірськ Донецької області. 16.05.2015 р. Сергія поховали у рідному селі Глибочиця. Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", старший солдат Збройних сил України Андрусенко Сергій Олександрович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Рішенням Житомирської районної ради №689 від 17.09.2015р. нагороджений найвищою відзнакою Житомирської районної ради «Честь і слава Житомирського району» посмертно.

16:21:03 12.06.2023

Шахрай Олександр Васильович

 17.02.1984 – 29.01.2015.  Молодший сержант, командир танка ІІ роти, ІІ танкового батальйону 30 окремої механізованої бригади. Народився 17 лютого 1984 року в с. Левкові. Закінчив Левківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, Житомирський будівельний коледж. 2012-го року одружився, мав плани на щасливе, радісне життя. Повістка про мобілізацію прийшла в сім’ю Шахрай 18 березня 2014 року. Олександр не залишився осторонь, не ховався: «Треба, то треба. Хто, як не я?». Потрапив у 30-ту окрему механізовану бригаду, спочатку був призначений навідником у танковому екіпажі, а вже через три місяці став командиром. Навчання у військовій частині Новоград-Волинського, далі на полігоні в с. Чаплинка, Червоний Чабан, Чонгар Херсонської області і знову полігон у м. Мар’янівка Запорізької області. Під час перебування у зоні військових дій Олександр завжди був патріотично налаштований, не жалівся і не шкодував про свій вибір, не ховався за спинами побратимів, з гідністю виконував свій військовий обов’язок перед Батьківщиною. Зник безвісти  29 січня 2015 року  після  прямого влучання в танк у Вуглегірську – на вулиці Некрасова. Загинув  екіпаж танка – молодший сержант Олександр Шахрай (командир танка), старший солдат Микола Хоречко, навідник і старший солдат Тарас Гарбарчук, механік-водій. Олександр Шахрай упізнаний за експертизою ДНК. Похований  7 листопада 2015 року  в селі Левкові, Житомирського району. Шахрай Олександр Васильович нагороджений  Орденом «за мужність»  ІІІ ступеня та відзнакою  «Честь і слава Житомирського району»

16:20:26 12.06.2023

Євдощук Олексій Олександрович

10.04.1985 – 17.05.2016. Сержант, військовослужбовець 4-ї роти 2-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Євдощук Олексій Олександрович народився у м. Житомирі 10 квітня 1985 року. Навчався в  Житомирській ЗОШ №32, а старші класи  закінчував в с. Студениця Коростишівського р-ну. Після закінчення школи був призваний на військову службу до 95-ї аеромобільної бригади. Олексій був доброзичливою, відкритою людиною. Зі слів дружини, з якою познайомився у 2013 році, він завжди говорив те, що думав. Також близькі зазначають, що молодий чоловік дуже любив тварин, особливо котів (часто приносив їх додому).    У сім’ї Олексій Олександрович був добрим, люблячим чоловіком, любив дітей. Був дуже щасливим, коли народився син. Зі спогадів дружини: «Завжди такий мужній, навіть плакав від щастя». Коли в Україні почалася війна, Олексій не міг сидіти вдома і вирішив йти боронити країну, тим паче, що боронив країну його батько, також військовий. Брат також у війську. Ніхто не міг вплинути на його рішення, навіть дружина, яка чекала дитину. У грудні 2014 року Олексій відбув в зону проведення АТО. Брав участь в боях на Донеччині (аеропорт, Слов'янськ, Авдіївка, Дебальцеве).  Олексій дуже любив свою сім'ю. Намагався телефонувати як можна частіше. Сумував через те, що син росте, а він цього не бачить.   В свій останній приїзд додому Олексій Олександрович сказав, ніби щось передчуваючи: "Якщо зі мною щось трапиться, похороніть мене біля дідуся". 16 травня 2016 року Герой зателефонував з радісною звісткою про те, що скоро буде вдома. Але так сталось, що Олексій більше не приїхав додому... Так і не побачив сина...   Євдощук Олексій Олександрович вижив у «гарячих» точках Донбасу, але 17 травня 2016 року загинув від двох кульових поранень у місті Генічеськ Херсонської області. Похований у с. Студениця колишнього Коростишівського району.

16:19:38 12.06.2023

Куценко Олексій Олександрович

01.09.1990 – 16.03.2022. Народився 1 вересня 1990 року в м. Житомирі. Закінчив Житомирську загальноосвітню школу № 28. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну військову службу ніс у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Загинув 16 березня 2022 року. Похований 23 березня 2022 року на Смолянському військовому кладовищі у м. Житомирі. У загиблого залишилася дружина та маленький син. Указом Президента України від 5 квітня 2022 року № 214/2022 «Про відзначення державними нагородами України»  нагороджений орденом «За мужність»  III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

16:17:17 12.06.2023

Пилипчук Дмитро Михайлович

30.05.1992 – 22.03.2022. Дмитро Михайлович народився 30 травня 1992 року в селі Глибочиця. З 19-річного віку проходив військову службу за контрактом у лавах Збройних сил України. Від початку війни на сході країни брав участь в антитерористичній операції та операції об’єднаних сил у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був призваний першочергово по мобілізації 26 лютого 2022 року. 22 березня 2022 року внаслідок обстрілу російськими військами поблизу міста Горлівка Дмитро Пилипчук зазнав осколкових поранень. Медики до останнього боролись за життя, але ввечері він помер. У селі Глибочиця Житомирського району попрощалися із загиблим військовослужбовцем 28 березня 2022 року. Поховали на кладовищі рідного села. З червня 2022 року, за ініціативи жителів, провулок, на якому народився і жив Герой,  носить ім’я Дмитра Пилипчука. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

16:16:15 12.06.2023

Хомюк Володимир Йосипович

11.02.1966 -28.03.2022.  Народився Володимир Йосипович в місті Житомирі в 1966 році. У 2014 році одним із перших став на захист України, довгий час воював у зоні АТО. Влітку 2021 року звільнився з лав Збройних Сил України в зв’язку з завершенням контракту. Однак з початком війни 24 лютого, попри стан здоров’я, Володимир Йосипович через знайомих добився того, що його прийняли на службу до 95 окремої десантно-штурмової бригади, в складі якої з 28 лютого боєць боронив Батьківщину до останнього подиху. Загинув герой 28 березня 2022 року від кулі снайпера в жорстокому бою на Житомирській трасі, поблизу селища Макарів. Мужній воїн, справжній патріот, чудова людина, люблячий батько та чоловік, Володимир Йосипович назавжди залишиться у пам’яті тих, хто мав честь його знати. Похований Хомюк Володимир Йосипович на кладовищі села Глибочиця. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

16:15:28 12.06.2023

Цапович Анатолій Васильович

17.08.1991 – 26.04.2022. Анатолій народився 17 серпня 1991 року в селі Поділля Веселинівського району Миколаївської області. Коли розпочалася повномасштабна війна, дружина Адамович Валентина разом з двома дітьми переїхала з села Меньківка колишнього Радомишльського району до Глибочиці. Саме тут і зустріла звістку про те, що її чоловік загинув внаслідок військових дій 26.04.2022 року в село Времівка Волноваського району Донецької області. Тут же на кладовищі с.Глибочиця 30 квітня 2022 року і поховали Героя. Указом Президента України № 416/2022 від 15 червня 2022  року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Цапович Анатолій нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

16:14:41 12.06.2023

Троцький Олександр Михайлович

27.07.1989 – 02.05.2022. Олександр Михайлович народився 27 липня 1989 року в місті Житомирі. В 1996 році пішов до школи, з 1 по 3 клас навчався в Житомирі, в подальшому по 9 клас вчився у загальноосвітній школі села Глибочиця. Після школи вступив до Житомирському автодорожнього технікуму. По закінченню технікуму Олександр був призваний на строкову службу до лав Національної гвардії України. В одній із частин Національної гвардії проходив службу за контрактом і в подальшому. Після закінчення контракту самостійно опанував спеціальності токаря, слюсаря, зварювальника. Дуже любив працювати з металом. З початком широкомасштабного нападу сил рф на Україну пішов добровольцем до військкомату і став на захист своєї сім’ї, своїх дітей, свободи і незалежності України. Службу проходив в одному із підрозділів славетної 95 десантно-штурмової бригади. 23 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Олександр Троцький разом зі своїм підрозділом на автомобілі підірвався на міні. Загинуло двоє його побратимів, Олександр отримав важку травму та потрапив до шпиталю. Пройшовши курс лікування, прийняв однозначне рішення - продовжити службу. 6 квітня зі своєю частиною вирушив на схід України, до Харківської області, де ворог намагався прорвати нашу оборону. На виконання спеціального розвідувального завдання боєць визвався йти добровільно. Саме тоді розвідувальна група Олександра, виконуючи бойове завдання, попала у засідку. Під час жорстокого бою 2 травня 2022 року Олександр Троцький загинув. Олександр Михайлович любив життя. Життєрадісний, трудолюбивий, завжди готовий прийти на допомогу, користувався заслуженим авторитетом серед односельчан та численних друзів. Хто, якщо не я… Життєве кредо героїв, які за велінням серця готові йти у пекло заради найрідніших. Саме ці слова сказав Олександр матері, йдучи на війну: хто ж буде захищати моїх дітей, якщо не я. Олександр обіцяв обов’язково повернутись. Однак проклята війна забрала люблячого сина у батьків, коханого чоловіка у дружини. Сиротами залишились двоє дітей: син Матвій та донька Віка, які просто обожнювали свого тата. Саме за них мужній воїн віддав своє життя… Похований герой на кладовищі рідного села Глибочиця, поряд з полеглими братами по зброї.

16:13:44 12.06.2023

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь