Беззубець Руслан Анатолійович (03.03.1984 - 20.09.2025)
Беззубець Руслан Анатолійович народився 3 березня 1984 року в селі Малосілка Бердичівського району. Після закінчення місцевої школи вступив до Житомирського агроуніверситету. З 2004 по 2005 рік проходив строкову службу в армії, отримав звання молодшого сержанта. У 2006 році Руслан Анатолійович одружився з Іриною Ярославівною. Раділи народженню синів: Даніїла, 2007 р.н., та Даміра, 2015 р.н. Свою професійну кар’єру Руслан почав із меблевої компанії «Вівекс». Потім продовжив свою діяльність у таких компаніях як: «Ласунка», «Ажур» та «Конкорд» на посадах торгівельного представника та супервайзера. Останнім цивільним місцем роботи стала мережа фінансових установ «Ломбард Центральний», де тривалий час Руслан Анатолійович працював регіональним директором Житомирської та Рівненської областей. У 2022 році під час повномасштабного вторгнення Руслан Анатолійович приєднався до створення благодійної організації «Штаб Допомоги Житомира». З перших днів війни брав активну участь у волонтерській діяльності. Займався закупівлею військового спорядження для захисників. Він зробив вагомий внесок у допомогу та підтримку цивільних, які постраждали від бойових дій. У березні 2023 року Беззубець Руслан вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання саперської діяльності та згодом зайняв посаду сапера-інструктора у військовій частині А-2900. Навесні 2025 року за наказом командування відбув у зону бойових дій. Його професійні здібності, неоціненний внесок у розвиток навичок майбутніх захисників держави високо цінувались військовим керівництвом, за що Беззубець Руслан Анатолійович неодноразово був нагороджений грамотами за високу бойову майстерність, відвагу та особливу організаторську роль у житті військових колективів. На жаль, перенесені поранення далися взнаки: 20 вересня 2025 року серце Руслана зупинилося. Чудовий батько та взірець для своїх синів, люблячий і турботливий чоловік та справжній друг. Таким запам’ятають Беззубця Руслана – відважного захисника Батьківщини. Герої не вмирають! Вони поповнюють ряди небесного війська і вічно живуть у пам’яті тих, хто їх любив. Вічна пам’ять, шана та доземний уклін!
