Глибочицька територіальна громада
Україна, Житомирська область, Житомирський район

Коротка історична довідка

Дата: 21.11.2022 17:44
Кількість переглядів: 291

Перші поселення на території громади датуються І-ІІ тисячоліттям до нашої ери. Підтвердженням того є те, що біля сусіднього села Городище (південь в минулому Черняхівського району) на так званій Лисій горі, археологами виявлено стоянку раннього палеоліту. Стародавнє городище ранньозалізного віку знаходиться за 1500 метрів на схід від села Малі Кошарища  та за 7 кілометрів від села Глибочиця.

Перша письмова згадка про Глибочицю – 24 лютого 1616 року в описі Житомирського староства. Тут написано: «Це село на землі Житомирській виникло недавно, осілих – трьох». І закономірно, що село тоді називалося Waczkov Sloboda. Приставка Sloboda означає нове, вільне поселення.

Ще одна найдавніша достовірна історична згадка про село Вацьків (нині Глибочиця) датується 1571 роком. У короткому описі історії Волині за той період йдеться про те, що Вацьків було дрібним поселенням і належало до Житомирського замку. Сама назва село Вацьків, можливо, походить від того, що першим поселенцем тут був селянин Вацько, який, очевидь, мав свою корчму  в районі старого шляху на Київ і був добре відомий правителям Житомирського замку.

На 20 березня 1845 року в селі проживало всього 43 жителі (8-10 хат). Землі – 998,03 десятин. У селі не було ні церкви, ні інших суспільних закладів, окрім корчми.

У переоформлений період (1861 рік) Вацьків – це близько трьох десятків дворищ, декілька хутірців. В середині ХІХ століття населення збільшилося за рахунок переселенців.

Наприкінці ХVІІ століття царський уряд розпочав будувати новий шлях на Київ.

З появою важливого шляху сполучення, через наявність казенної землі і близькість до міста, село розросталось.

Наприкінці ХІХ століття громада села, за свої власні кошти, відкриває школу та будує дерев’яну церкву, яку було викуплено в Житомирі на Подолі, перевезено і зведено біля сільського кладовища. Церква проіснувала до 1941 року і була спалена німецькими військами.

На початку ХХ століття, майже до першої світової війни, опановувалися різноманітні ремесла (столярство, ковальство, швацтво, кравецтво) і цілий ряд виробництв, які забезпечували зростання попиту міського населення Житомира.

У 1906 році село входило до Левківської волості Житомирського повіту Волинської губернії.

Поряд з традиційними сільськогосподарськими культурами, в 1907-1910 роках, після столипінської реформи, почали вирощувати хміль. В Житомирі (1903 рік) організовується Волинське товариство хмелярства, за сприяння якого Волинське Губернське Земство закладає на території Гадзинсько-Вацьківської Земської дачі (нині територія Глибочиці і м. Житомир біля Обласної насіннєвої станції та Інституту сільського господарства Полісся) перший український дослідний хмільник.

Цей захід став основою розвитку хмелярської науки на теренах Житомирщини, пізніше на базі дослідного хмільника відкрита Українська науково-дослідна станція і проектно-технологічний інститут хмелярства.

З березня 1921 року село входило до Житомирського повіту Волинської губернії. Від 7 березня 1923 року Вацьків було віднесено до Левківського району Житомирської округ Волинської губернії. З 15 вересня 1930 року Вацьків було приєднано до Житомирського міського району. У 1937 році село було віднесено до новоствореного Житомирського району. В 1924  році було створене Вацьківське машинно-тракторне товариство.

          В 1934 році побудовано ще один будинок під школу і в 19341935 роках відкрито семирічну школу. З 1935 року в селі відкрито медичний пункт.  Провідне місце в економіці села належало сільському господарству, головними галузями якого були зерново-бурякове рослинництво та м'ясо-молочне скотарство. Значне місце посідала також культура хмелю. Село славилося своїми хмільниками, які давали високі врожаї й приносили значні прибутки.

Нинішню назву Глибочиця село отримало в 1946 році, то невідомо ким було запропоновано перейменувати. Можливо це пов’язано з тим, що в далекі часи формування Київської Русі і самого Києва між пагорбами Щека і Кия протікала невеличка річечка Глибочиця, яка впадала в притоку Дніпра Почайну.

          У 1959 році було об’єднано чотири села (Березина, Глибочиця, Гадзинка, Нова Вигода) в одну сільську раду.  Щодо сучасного села Глибочиця, то село функціонує з розвинутою соціально-економічною інфраструктурою.

Перша письмова згадка про село Левків (Ловков)  згадується в інвентарі міста Житомира під час люстрації Київської землі близько 1471 року. За цим документом в Ловкові, крім інших жителів, жило 5 ловчих, що ходили на полювання для міста. Певно від того, що в селі жили мисливці, воно і отримало назву Ловків, проте з середини ХІХ століття поселення почало називатися Левків. У 1906 році Левків вже містечко Левківської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Дворів -  645, мешканців – 3486.

Після революції у 1919 році була утворена сільська рада.

В 1923-1925 роках Левків був центром Левківського району.

З часом чисельність населення швидко зростала і Левків став одним з найбільших сіл Житомирського району та України. Відбувся швидкий розвиток сільського господарства, а саме  хмелярства (1971 рік). В селі функціонувало дві школи: середня і восьмирічна. Крім учнів села, тут навчалися діти із навколишніх сіл Бистри, Калинівка, Клітчин. А також була хмелесушарка, бібліотека, млин, лікарня на 12 ліжок з пологовим будинком (1933 рік), будинок культури та садочок.

Після другої світової війни жителі повернулись з евакуації і відновили роботу лікарні, пологового будинку, аптеки, середньої школи, клубу та бібліотеки.

На даний час це село з розвинутою інфраструктурою.

Село Студениця спочатку було відоме як містечко Студена Вода. Перша писемна згадка про село датується 1583 роком. З 1923 року підпорядковане Студеницькій сільській раді Коростишівського району. Станом на 1973 рік у селі проживало 2378 чоловік

В даний час село відноситься до Глибочицької сільської ради Житомирського району.  На території села функціонують ліцей та дошкільний навчальний заклад.

Щодо села Кмитів, то ймовірно село отримало свою назву від давнього шляхетного українського роду Кмітів гербу Хоругва, який панував на землях Київщини і Брацлавщини. По одній із генеалогічних версій Кміти походять від Вороновичів, які вживали такий самий герб. У 1499 році Кміта Олександрович отримав від Олександра Ягеллончика Коростишів у Житомирському повіті з прилеглими землями. До 2017 року село входило  до Кмитівської сільської ради Коростишівського району


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь