13 травня Глибочицька громада попрощалася із загиблим Героєм
13 травня Глибочицька громада попрощалася з Героєм, який з перших днів повномасштабної російської агресії став на захист рідного краю. У бою за Україну загинув наш земляк, Троцький Олександр Михайлович.
Олександр Михайлович народився 27 липня 1989 року в місті Житомирі.
В 1996 році пішов до школи, з першого по третій клас навчався в Житомирі, в подальшому по 9 клас вчився у загальноосвітній школі села Глибочиця.
Після школи вступив до Житомирському автодорожнього технікуму.
По закінченню технікуму Олександр був призваний на строкову службу до лав Національної гвардії України. В одній із частин Національної гвардії проходив службу за контрактом і в подальшому.
Після закінчення контракту самостійно опанував спеціальності токаря, слюсаря, зварювальника. Дуже любив працювати з металом.
З початком широкомасштабного нападу сил РФ на Україну пішов добровольцем до військкомату і став на захист своєї сім’ї, своїх дітей, свободи і незалежності України. Службу проходив в одному із підрозділів славетної 95 десантно-штурмової бригади.
23 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Олександр Троцький разом зі своїм підрозділом на автомобілі підірвався на міні. Загинуло двоє його побратимів, Олександр отримав важку травму та потрапив до шпиталю.
Пройшовши курс лікування, прийняв однозначне рішення - продовжити службу.
6 квітня зі своєю частиною вирушив на схід України, до Харківської області, де ворог намагався прорвати нашу оборону.
Олександр любив техніку, основна армійська спеціальність бійця була водій. Новій техніці дуже радів, коли отримав новий автомобіль – надіслав мамі фото.
На виконання спеціального розвідувального завдання Олександр визвався йти добровільно.
Саме тоді розвідувальна група Олександра, виконуючи бойове завдання, попала у засідку. Під час жорстокого бою 2 травня 2022 року Олександр Троцький загинув.
Олександр Михайлович любив життя. Життєрадісний, трудолюбивий, завжди готовий прийти на допомогу, користувався заслуженим авторитетом серед односельчан та численних друзів.
Хто, якщо не я… Життєве кредо героїв, які за велінням серця готові йти у пекло заради найрідніших. Саме ці слова сказав Олександр матері, йдучи на війну: хто ж буде захищати моїх дітей, якщо не я.
Олександр обіцяв обов’язково повернутись. Однак проклята війна забрала люблячого сина у батьків, коханого чоловіка у дружини. Сиротами залишились двоє дітей: син Матвій та донька Віка, які просто обожнювали свого тата. Саме за них мужній воїн віддав своє життя…
Похований герой на кладовищі рідного села Глибочиця, поряд з полеглими братами по зброї.
Немає таких слів, які могли б втішити родину Олександра. Кажуть, розділений біль наполовину менший. Вся Глибочицька громада з пекучим болем у серці поділяє горе сім’ї, друзів та близьких героя. Скорботна багатолюдна ріка з односельчан, друзів, військових супроводжувала траурну процесію до місця поховання воїна...
Світла, немеркнуча пам'ять полеглому бійцю! Вдячність і безмірна шана його подвигу!
Герої не вмирають!
Вони житимуть у наших серцях. Вічно.
