Вітаємо переможців Всеукраїнського конкурсу есе імені Сергія Кемського до Дня Гідності та Свободи та надаємо до вашої уваги твір здобувачки освіти Гадзинської гімназії Мартинчук Марії
Назва роботи |
І буде світ новим! |
Прізвище, ім?я, по батькові автора |
Мартинчук Марія Олексіївна |
Назва навчального закладу |
Комунальний заклад «Гадзинська гімназія» Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області |
Клас |
8 |
Населений пункт |
с. Гадзинка |
Прізвище, ім?я, по батькові, посада педагогічного керівника |
Наумчук Руслана Олексіївна, вчитель |
І буде світ новим
Майбутнє повинно бути закладене у сьогоденні.
Це називається планом.
Без нього ніщо у світі не може бути гарним.
Георг Крістофф Ліхтенберг
Україна… Непоборна і непокорена, зложена з пістрявих клаптиків натруджених рук, переплетена нитками тисяч людських доль. Що для мене Ти? Для людини, що потребує свого місця в світі, потребує, насамперед, простору. Ти – родина. Від кровних і до незнайомих пересічних громадян у натовпі. Ти – віра. Така різна, але єдина. Віра у природу бути собою, віра у силу любові та людської доброти. Ти – мова. Мелодійна і колоритна у кожному куточку, але єдина – українська. Ти – пам'ять. Твоя історія писана потом та кров’ю Твоїх дітей. Ти – світле майбутнє, в яке вірю…
Але яким воно буде? Що не день, я переймаюсь цим питанням. Якою буде наша держава в майбутньому? Чи стане нам сили щось змінити? Залишити кращий світ для дітей та онуків.
Блукаючи сторінками книжок з історії, споглядаючи на ситуацію сьогодення, я ловлю себе на думці, що Україна кожного разу стає бранцем своїх чи чужих «демонів». Щоразу, коли ясні «уми» країни стають на правильний шлях, з’являється ще більший «ідол», який відтягує нас у прірву хаосу та омани. Чи не натерпілися ми?
Ще два-три роки тому я б не змогла з упевненістю відповісти на ці питання. Гуляючи парками та околицями, відвідуючи інші міста, подорожуючи з класом, я спостерігала, що людям байдуже, що хтось на весь тролейбус викрикує ненормативну лексику, що в парку, де гуляють матусі з дітлахами, розкидане сміття та побиті пляшки, що бабусям не поступляться місцем в громадському транспорті, а ще гірше, випхають за двері, бо тут, бачиш: «Одне пільгове місце!»
Навчання у школі – це невід’ємна частина мого життя. Тут я зрозуміла, що кращому майбутньому бути! Яскравим променем надії та поштовхом для змін стали події, що відбуваються у моєму рідному селі. Небайдужі люди – місцеві активісти почали змінювати світ навколо, робити його кращим. Вони власними силами, без ніяких заохочень, на «голому» ентузіазмі, переобладнали та відремонтували шкільне приміщення. Доопрацювали дитячий майданчик, зробили його цікавішим та яскравим. Автобусні зупинки, такі непомітні та звичні речі, облагородили та прикрасили малюнками. А прибирання сміття та організація дозвілля, доброчинних заходів стали невід’ємною частиною життя громади. Ці люди стоять на варті порядку, допомагають односельчанам у різних складних ситуаціях. До них завжди можна звернутися за порадою та підтримкою.
І, знаєте, таких людей з кожним днем більшає! Кожен небайдужий хоче долучитися і відчути себе частиною «великої справи». Стереотип «моя хата скраю» відійшов далеко у минуле.
В такі хвилини, коли люди об’єднуються для спільної мети, я розумію, що будь – які проблеми нашої країни будуть вирішені, ми зможемо відкласти усі суперечки, забути про буденні проблеми і об’єднатися задля спільної мети. І справа не в наявності матеріальних благ чи сферах впливу, а у волі та прагненні кращого для кожного, кращого для своєї країни.
Наша країна змінювалася день за днем. Наш народ прагне змін. Прагне відчути себе вільним та щасливим. Але ці прагнення до чесності та справедливості приглушувалися, заганяючи людей у ярмо бідності та роблячи все для того, щоб буденні турботи не залишали часу думати. Та народ повстав і спинити його неможливо.
Україна переживає нелегкі часи, цей біль та смуток не передати словами. Тяжко від того, що матері більше ніколи не обійматимуть своїх синів, що діти не побачать батьків. Але наш народ і це витримає. «І на оновленій землі..» настануть кращі часи. Головна мета нашого покоління – щоб ці жертви були виправдані. Щоб країна, яку ми будуємо, була гідна тих, хто віддав за неї свою свободу та поклав життя.
Наші серця потребують змін. І для цих змін непотрібно нічого надзвичайного. Треба, насамперед, аналізувати самого себе, свої вчинки та життя в цілому. Наше покоління потрібно загартовувати, тобто, виховувати в людях «Людину». Щоб мораль, уміння мислити, почуття любові та гідності за свою землю були правилами життя.
Треба пам’ятати, що все велике починається з малого! В жодному разі ми не маємо права змінювати та забувати історію! Ми – нащадки миролюбивих, працьовитих та вольових людей. Уся сутність нашого націоналізму – це любов до своєї мови, культури, української землі та інших народів. Не можна допускати, щоб ідеї та переконання поколінь кожен трактував по-своєму. Це вірний шлях до деградації суспільства. За всіма намаганнями та такими популістичними ідеями про розкол українського народу – стоїть злочинний умисел проти українського народу.
«Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є,» – ці слова Ліни Костенко, як ніщо інше, описують стражденність українського народу. І таки дають надію, що всі ці випробування зробили нас непереможними, зробили людьми, що мають нескінченну «волю до життя».
Я всім серцем вірю, що в недалекому майбутньому світ буде новим для України. Нарешті закінчиться війна та будуть урегульовані територіальні питання. Екологічні проблеми будуть вирішені за допомогою не світових розробок, а наших власних інновацій. Будуть збудовані переробні заводи, очисні споруди будуть дійсно приносити користь. А ми відмовимося від нафти на користь біопалива.
Сподіваюсь, що корупцію буде назавжди викорінено з усіх гілок влади, парламент буде працювати на користь своїх громадян. Україна досягне розвитку в освітній галузі та медицині. І наші спеціалісти будуть робити унікальні операції в своїх оснащених клініках. А фармацевти лікуватимуть людей препаратами нового покоління власного виробництва.
Чому я в це вірю? Що дає мені такий оптимізм? Це дуже просто. Я бачу, як змінюється свідомість наших громадян. Як люди намагаються підтримати свою країну. Вірю, що ми, обдумано, самі призначаємо тих, хто буде піклуватися про добробут наших громадян та буде захищати інтереси країни. Новий очільник держави виведе Україну з довготривалої кризи.
Вірю, що все залежить від нас. Адже саме нам писати нову історію України – країни економічного зростання, демократії та добробуту.