ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Горецький Олег Петрович (22.11.1974 – 18.06.2022)

24 червня 2022 року на сільському кладовищі села Волиця Андрушівського району було поховано загиблого Героя, командира взводу, лейтенанта ВЧ4080 Горецького Олега Петровича. Олег Горецький до мобілізації був добровольцем територіальної оборони Добровольчого формування №1 Глибочицької територіальної громади та назавжди залишиться в серцях друзів та побратимів як чудова людина, надійний та вірний товариш. Воїн загинув 18 червня при виконанні військового обов’язку в запеклому бою з підступним російським окупантом. Олег народився 22 листопада 1974 року в селі Волиця, закінчив Новочорторійський технікум, де здобув спеціальність ветлікаря, згодом – Київський університет лісового та садопаркового господарства, де пройшов військову кафедру. Частину свого життя присвятив роботі, пов’язаній з лісовим господарством. В людських серцях Герої житимуть вічно.

11:15:01 07.09.2023

Троцький Олександр Михайлович (27.07.1989 – 02.05.2022)

Олександр Михайлович народився 27 липня 1989 року в місті Житомирі. В 1996 році пішов до школи, з 1 по 3 клас навчався в Житомирі, в подальшому по 9 клас вчився у загальноосвітній школі села Глибочиця. Після школи вступив до Житомирському автодорожнього технікуму. По закінченню технікуму Олександр був призваний на строкову службу до лав Національної гвардії України. В одній із частин Національної гвардії проходив службу за контрактом і в подальшому. Після закінчення контракту самостійно опанував спеціальності токаря, слюсаря, зварювальника. Дуже любив працювати з металом. З початком широкомасштабного нападу сил рф на Україну пішов добровольцем до військкомату і став на захист своєї сім’ї, своїх дітей, свободи і незалежності України. Службу проходив в одному із підрозділів славетної 95 десантно-штурмової бригади. 23 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Олександр Троцький разом зі своїм підрозділом на автомобілі підірвався на міні. Загинуло двоє його побратимів, Олександр отримав важку травму та потрапив до шпиталю. Пройшовши курс лікування, прийняв однозначне рішення - продовжити службу. 6 квітня зі своєю частиною вирушив на схід України, до Харківської області, де ворог намагався прорвати нашу оборону. На виконання спеціального розвідувального завдання боєць визвався йти добровільно. Саме тоді розвідувальна група Олександра, виконуючи бойове завдання, попала у засідку. Під час жорстокого бою 2 травня 2022 року Олександр Троцький загинув. Олександр Михайлович любив життя. Життєрадісний, трудолюбивий, завжди готовий прийти на допомогу, користувався заслуженим авторитетом серед односельчан та численних друзів. Хто, якщо не я… Життєве кредо героїв, які за велінням серця готові йти у пекло заради найрідніших. Саме ці слова сказав Олександр матері, йдучи на війну: хто ж буде захищати моїх дітей, якщо не я.  Олександр обіцяв обов’язково повернутись. Однак проклята війна забрала люблячого сина у батьків, коханого чоловіка у дружини. Сиротами залишились двоє дітей: син Матвій та донька Віка, які просто обожнювали свого тата. Саме за них мужній воїн віддав своє життя… Похований герой на кладовищі рідного села Глибочиця, поряд з полеглими братами по зброї.

11:14:19 07.09.2023

Кравчук Олександр Миколайович (10.10.1985 – 03.05.2022)

Олександр Миколайович народився 10 жовтня 1985 року в селі Левків. Після закінчення Левківської загальноосвітньої школи Олександр пішов навчатися в Житомирське професійне училище № 5, де здобув професію столяра. Відслужив строкову службу у Збройних Силах України. До війни Олександр працював різноробочим в Смоловецькому та Левківському лісництвах. Користувався заслуженою повагою колег по роботі. Був активною, завзятою та життєрадісною людиною. Однак доля людини написана кожному своя, і на долю нашого Героя випала честь боронити свою Батьківщину. В перші ж дні війни Олександр Кравчук за покликом серця вступив до лав Сил територіальної оборони ЗСУ та до останнього подиху стояв на сторожі рідної землі.  На жаль, життя Кравчука Олександра Миколайовича обірвалось раптово – боєць помер при виконанні бойових завдань. Трагедія трапилась 03 травня 2022 року: у воїна не витримало серце.

11:14:03 07.09.2023

Цапович Анатолій Васильович (17.08.1991 – 26.04.2022)

Анатолій народився 17 серпня 1991 року в селі Поділля Веселинівського району Миколаївської області. Коли розпочалася повномасштабна війна, дружина Адамович Валентина разом з двома дітьми переїхала з села Меньківка колишнього Радомишльського району до Глибочиці. Саме тут і зустріла звістку про те, що її чоловік загинув внаслідок військових дій 26.04.2022 року в село Времівка Волноваського району Донецької області. Тут же на кладовищі с.Глибочиця 30 квітня 2022 року і поховали Героя. Указом Президента України № 416/2022 від 15 червня 2022  року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Цапович Анатолій нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

11:13:57 07.09.2023

Хомюк Володимир Йосипович (11.02.1966 -28.03.2022)

Народився Володимир Йосипович в місті Житомирі в 1966 році. У 2014 році одним із перших став на захист України, довгий час воював у зоні АТО. Влітку 2021 року звільнився з лав Збройних Сил України в зв’язку з завершенням контракту. Однак з початком війни 24 лютого, попри стан здоров’я, Володимир Йосипович через знайомих добився того, що його прийняли на службу до 95 окремої десантно-штурмової бригади, в складі якої з 28 лютого боєць боронив Батьківщину до останнього подиху. Загинув герой 28 березня 2022 року від кулі снайпера в жорстокому бою на Житомирській трасі, поблизу селища Макарів. Мужній воїн, справжній патріот, чудова людина, люблячий батько та чоловік, Володимир Йосипович назавжди залишиться у пам’яті тих, хто мав честь його знати. Похований Хомюк Володимир Йосипович на кладовищі села Глибочиця. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

11:12:38 07.09.2023

Пилипчук Дмитро Михайлович (30.05.1992 – 22.03.2022)

Дмитро Михайлович народився 30 травня 1992 року в селі Глибочиця. З 19-річного віку проходив військову службу за контрактом у лавах Збройних сил України. Від початку війни на сході країни брав участь в антитерористичній операції та операції об’єднаних сил у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був призваний першочергово по мобілізації 26 лютого 2022 року. 22 березня 2022 року внаслідок обстрілу російськими військами поблизу міста Горлівка Дмитро Пилипчук зазнав осколкових поранень. Медики до останнього боролись за життя, але ввечері він помер. У селі Глибочиця Житомирського району попрощалися із загиблим військовослужбовцем 28 березня 2022 року. Поховали на кладовищі рідного села. З червня 2022 року, за ініціативи жителів, провулок, на якому народився і жив Герой,  носить ім’я Дмитра Пилипчука. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

11:11:18 07.09.2023

Куценко Олексій Олександрович (01.09.1990 – 16.03.2022)

Народився Олексій 1 вересня 1990 року в м. Житомирі. Закінчив Житомирську загальноосвітню школу № 28. Від початку повномасштабного вторгнення ніс військову службу у складі славетної 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Загинув 16 березня 2022 року. Похований 23 березня 2022 року на Смолянському військовому кладовищі у м. Житомирі. У загиблого залишилася дружина та маленький син. Указом Президента України від 5 квітня 2022 року № 214/2022 «Про відзначення державними нагородами України»  нагороджений орденом «За мужність»  III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

11:07:23 07.09.2023

Пилипчук Володимир Олександрович (21.01.1983 - 11.03.2022)

Пилипчук Володимир Олександрович народився 21 січня 1983 року в с. Левків. У 1989 році пішов до першого класу Левківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. У 1999 році після закінчення школи вступив до Малинського лісотехнічного технікуму на факультет «Лісове господарство». Потім продовжив навчання у Державному агроекологічному університеті. У 2006-2007 рр. працював спеціалістом мисливського господарства в Житомирському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. 2007-2010 рр. - старший майстер в Ново-Богданівському лісництві Бердичівського району. З 2010 року – старший майстер  Левківського лісництва. Одружений. Дружина – Пилипчук Ірина Анатоліївна, працює заступником директора з господарської роботи в Левківському ліцеї. Діти – Катерина та Тимофій – учні цього ж ліцею. З початком повномасштабного вторгнення Володимир брав активну участь у будівництві блокпостів на території Глибочицької громади. Саме під час заготівлі деревини для укріплень 11 березня 2022 року і загинув Володимир Олександрович. І хоча причиною смерті в документах не зазначено участь у воєнних діях, але для жителів громади  Пилипчук Володимир Олександрович залишиться одним із захисників, які віддали своє життя за нашу незалежність.

11:06:38 07.09.2023

Євдощук Олексій Олександрович (10.04.1985 – 17.05.2016)

Сержант, військовослужбовець 4-ї роти 2-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Євдощук Олексій Олександрович народився у м. Житомирі 10 квітня 1985 року. Навчався в  Житомирській ЗОШ №32, а старші класи  закінчував в с. Студениця Коростишівського р-ну. Після закінчення школи був призваний на військову службу до 95-ї аеромобільної бригади. Олексій був доброзичливою, відкритою людиною. Зі слів дружини, з якою познайомився у 2013 році, він завжди говорив те, що думав. Також близькі зазначають, що молодий чоловік дуже любив тварин, особливо котів (часто приносив їх додому).    У сім’ї Олексій Олександрович був добрим, люблячим чоловіком, любив дітей. Був дуже щасливим, коли народився син. Зі спогадів дружини: «Завжди такий мужній, навіть плакав від щастя». Коли в Україні почалася війна, Олексій не міг сидіти вдома і вирішив йти боронити країну, тим паче, що боронив країну його батько, також військовий. Брат також у війську. Ніхто не міг вплинути на його рішення, навіть дружина, яка чекала дитину. У грудні 2014 року Олексій відбув в зону проведення АТО. Брав участь в боях на Донеччині (аеропорт, Слов'янськ, Авдіївка, Дебальцеве).  Олексій дуже любив свою сім'ю. Намагався телефонувати як можна частіше. Сумував через те, що син росте, а він цього не бачить.   В свій останній приїзд додому Олексій Олександрович сказав, ніби щось передчуваючи: "Якщо зі мною щось трапиться, похороніть мене біля дідуся".  16 травня 2016 року Герой зателефонував з радісною звісткою про те, що скоро буде вдома. Але так сталось, що Олексій більше не приїхав додому... Так і не побачив сина...   Євдощук Олексій Олександрович вижив у «гарячих» точках Донбасу, але 17 травня 2016 року загинув від двох кульових поранень у місті Генічеськ Херсонської області. Похований у с. Студениця колишнього Коростишівського району.

11:03:08 07.09.2023

Шахрай Олександр Васильович (17.02.1984 – 29.01.2015)

Молодший сержант, командир танка ІІ роти, ІІ танкового батальйону 30 окремої механізованої бригади. Народився 17 лютого 1984 року в с. Левкові. Закінчив Левківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, Житомирський будівельний коледж. 2012-го року одружився, мав плани на щасливе, радісне життя. Повістка про мобілізацію прийшла в сім’ю Шахрай 18 березня 2014 року. Олександр не залишився осторонь, не ховався: «Треба, то треба. Хто, як не я?». Потрапив у 30-ту окрему механізовану бригаду, спочатку був призначений навідником у танковому екіпажі, а вже через три місяці став командиром. Навчання у військовій частині Новоград-Волинського, далі на полігоні в с. Чаплинка, Червоний Чабан, Чонгар Херсонської області і знову полігон у м. Мар’янівка Запорізької області. Під час перебування у зоні військових дій Олександр завжди був патріотично налаштований, не жалівся і не шкодував про свій вибір, не ховався за спинами побратимів, з гідністю виконував свій військовий обов’язок перед Батьківщиною. Зник безвісти  29 січня 2015 року  після  прямого влучання в танк у Вуглегірську – на вулиці Некрасова. Загинув  екіпаж танка – молодший сержант Олександр Шахрай (командир танка), старший солдат Микола Хоречко, навідник і старший солдат Тарас Гарбарчук, механік-водій. Олександр Шахрай упізнаний за експертизою ДНК. Похований  7 листопада 2015 року  в селі Левкові, Житомирського району. Шахрай Олександр Васильович нагороджений  Орденом «за мужність»  ІІІ ступеня та відзнакою  «Честь і слава Житомирського району".

11:00:30 07.09.2023