ВОЇНИ ГЛИБОЧИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗАХИЩАЮЧИ ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Добровольський Іван Павлович (20.01.1998 – 21.06.2022)

Красивий, сильний, мужній та відданий своїй Батьківщині молодий патріот, непоправна втрата для України... Воїн народився 20 січня 1998 року у м. Житомирі. До 6 років проживав в селі Студениця разом з бабусею та дідусем. У 2009 році з родиною переїхав до м. Бердичева, де навчався у ЗОШ №17. У 2016 році здобув професію зварювальника. Мав світлу голову та золоті руки. У 2020 році переїхав до Києва, де працював на будівництві. З початку повномасштабного російського вторгнення військовослужбовець батальйону «Легіон Свобода» в складі 4 бригади оперативного реагування Національної Гвардії України імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Добровольський Іван з позивним «Тигр»  захищав Київщину від ординців, після чого не вагаючись разом з побратимами поїхав на схід України де воював на 0 (нульовій) лінії, мав звання старший солдат та займав посаду старшого кулеметника (бронеавтомобіля) 1-го протитанкового відділення протитанкового взводу 2-го батальйону оперативного призначення (на бротенетранспортерах) Початок повномасштабної російської агресії застав Івана в Києві. І з перших днів збройного вторгнення рашистів він долучився до добровольчого формування територіальної громади, охороняв мікрорайон Оболонь. Одним із об’єктів було укриття в корпусі університету імені Бориса Грінченка по вул. Маршала Тимошенка, де під час обстрілів переховувалися кияни. Іван опановував військову справу, захищав Київ від наступу російських окупантів. Коли добровольців зі столиці стали мобілізовувати, він записався у Нацгвардію та з «Легіоном Свободи» поїхав на Луганщину у пекельний трикутник – Рубіжне–Лисичанськ–Сєвєродонецьк. Двадцять першого червня був бій із диверсійною групою російського спецназу в районі селища Воронове на Луганщині… «Бійці «Легіону Свободи» НГУ, які чергували на спостережних пунктах «Хрещатик» та «Говерла», помітили групу російських спецназівців, які вийшли із захопленого раніше Метьолкіна і рухалися в їхній бік. З боку росіян це була спроба розвідки боєм. Коли вороги підійшли надто близько, українські бійці відкрили вогонь. Зав’язався запеклий бій, який тривав три години. «Тигр» чергував на СП «Говерла». У тому бою він відпрацював зі снайперської гвинтівки, вистріляв увесь БК підствольного гранатомета, встиг зробити постріл із «Мухи». У відповідь ворог відкрив шквальний вогонь. Граната з ворожого підствольника влучила в те місце, де стріляв «Тигр». Йому було всього 24… Поховали Героя в с. Студениця.

11:16:25 07.09.2023

Бахчеджи Сергій Ілліч (07.10.1986 – 30.06.2022)

Сергій народився в селі Кубей Болградського району Одеської області. Навчався в Болградській середній школі №2, потім у НВК  школі-ліцеї №4. У 2004 році закінчив школу та вступив до Одеського національного університету ім. Мечникова на факультет мікробіології. Навчання на мікробіолога хлопцю не сподобалося, тому, не закінчивши ВНЗ в Одесі, він вступив до Харківського інституту машинобудування на факультет гідромеханіки. Після третього курсу взяв академічну відпустку та повернувся до Болграда. В місті Сергій працював робочим на заводі безалкогольної продукції, але відчував, що це місце не для нього і він вартий більшого. У 2019 році він вступив на військову службу за контрактом. Військова доля закинула його до Білої Церкви, де він служив у лавах 72-ї окремої механізованої бригади. Старший солдат Бахчеджи на посаді авіарозвідника неодноразово брав участь у бойових операціях по захисту територіальної цілісності та суверенітету України. Героя за вірну службу нагороджено відзнакою підрозділу та медаллю Чорних Запорожців. Він мужньо боронив нашу країну від російської навали, але 30 червня 2022 року його життя обірвалося. Воїн загинув у важкому бою на Донеччині від осколкових поранень. 4 липня Героя поховано на міському кладовищі міста Болград. У селі Студениця проживають дружина та діти Героя.

11:16:21 07.09.2023

Горецький Олег Петрович (22.11.1974 – 18.06.2022)

24 червня 2022 року на сільському кладовищі села Волиця Андрушівського району було поховано загиблого Героя, командира взводу, лейтенанта ВЧ4080 Горецького Олега Петровича. Олег Горецький до мобілізації був добровольцем територіальної оборони Добровольчого формування №1 Глибочицької територіальної громади та назавжди залишиться в серцях друзів та побратимів як чудова людина, надійний та вірний товариш. Воїн загинув 18 червня при виконанні військового обов’язку в запеклому бою з підступним російським окупантом. Олег народився 22 листопада 1974 року в селі Волиця, закінчив Новочорторійський технікум, де здобув спеціальність ветлікаря, згодом – Київський університет лісового та садопаркового господарства, де пройшов військову кафедру. Частину свого життя присвятив роботі, пов’язаній з лісовим господарством. В людських серцях Герої житимуть вічно.

11:15:01 07.09.2023

Троцький Олександр Михайлович (27.07.1989 – 02.05.2022)

Олександр Михайлович народився 27 липня 1989 року в місті Житомирі. В 1996 році пішов до школи, з 1 по 3 клас навчався в Житомирі, в подальшому по 9 клас вчився у загальноосвітній школі села Глибочиця. Після школи вступив до Житомирському автодорожнього технікуму. По закінченню технікуму Олександр був призваний на строкову службу до лав Національної гвардії України. В одній із частин Національної гвардії проходив службу за контрактом і в подальшому. Після закінчення контракту самостійно опанував спеціальності токаря, слюсаря, зварювальника. Дуже любив працювати з металом. З початком широкомасштабного нападу сил рф на Україну пішов добровольцем до військкомату і став на захист своєї сім’ї, своїх дітей, свободи і незалежності України. Службу проходив в одному із підрозділів славетної 95 десантно-штурмової бригади. 23 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Олександр Троцький разом зі своїм підрозділом на автомобілі підірвався на міні. Загинуло двоє його побратимів, Олександр отримав важку травму та потрапив до шпиталю. Пройшовши курс лікування, прийняв однозначне рішення - продовжити службу. 6 квітня зі своєю частиною вирушив на схід України, до Харківської області, де ворог намагався прорвати нашу оборону. На виконання спеціального розвідувального завдання боєць визвався йти добровільно. Саме тоді розвідувальна група Олександра, виконуючи бойове завдання, попала у засідку. Під час жорстокого бою 2 травня 2022 року Олександр Троцький загинув. Олександр Михайлович любив життя. Життєрадісний, трудолюбивий, завжди готовий прийти на допомогу, користувався заслуженим авторитетом серед односельчан та численних друзів. Хто, якщо не я… Життєве кредо героїв, які за велінням серця готові йти у пекло заради найрідніших. Саме ці слова сказав Олександр матері, йдучи на війну: хто ж буде захищати моїх дітей, якщо не я.  Олександр обіцяв обов’язково повернутись. Однак проклята війна забрала люблячого сина у батьків, коханого чоловіка у дружини. Сиротами залишились двоє дітей: син Матвій та донька Віка, які просто обожнювали свого тата. Саме за них мужній воїн віддав своє життя… Похований герой на кладовищі рідного села Глибочиця, поряд з полеглими братами по зброї.

11:14:19 07.09.2023

Кравчук Олександр Миколайович (10.10.1985 – 03.05.2022)

Олександр Миколайович народився 10 жовтня 1985 року в селі Левків. Після закінчення Левківської загальноосвітньої школи Олександр пішов навчатися в Житомирське професійне училище № 5, де здобув професію столяра. Відслужив строкову службу у Збройних Силах України. До війни Олександр працював різноробочим в Смоловецькому та Левківському лісництвах. Користувався заслуженою повагою колег по роботі. Був активною, завзятою та життєрадісною людиною. Однак доля людини написана кожному своя, і на долю нашого Героя випала честь боронити свою Батьківщину. В перші ж дні війни Олександр Кравчук за покликом серця вступив до лав Сил територіальної оборони ЗСУ та до останнього подиху стояв на сторожі рідної землі.  На жаль, життя Кравчука Олександра Миколайовича обірвалось раптово – боєць помер при виконанні бойових завдань. Трагедія трапилась 03 травня 2022 року: у воїна не витримало серце.

11:14:03 07.09.2023

Цапович Анатолій Васильович (17.08.1991 – 26.04.2022)

Анатолій народився 17 серпня 1991 року в селі Поділля Веселинівського району Миколаївської області. Коли розпочалася повномасштабна війна, дружина Адамович Валентина разом з двома дітьми переїхала з села Меньківка колишнього Радомишльського району до Глибочиці. Саме тут і зустріла звістку про те, що її чоловік загинув внаслідок військових дій 26.04.2022 року в село Времівка Волноваського району Донецької області. Тут же на кладовищі с.Глибочиця 30 квітня 2022 року і поховали Героя. Указом Президента України № 416/2022 від 15 червня 2022  року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Цапович Анатолій нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

11:13:57 07.09.2023

Хомюк Володимир Йосипович (11.02.1966 -28.03.2022)

Народився Володимир Йосипович в місті Житомирі в 1966 році. У 2014 році одним із перших став на захист України, довгий час воював у зоні АТО. Влітку 2021 року звільнився з лав Збройних Сил України в зв’язку з завершенням контракту. Однак з початком війни 24 лютого, попри стан здоров’я, Володимир Йосипович через знайомих добився того, що його прийняли на службу до 95 окремої десантно-штурмової бригади, в складі якої з 28 лютого боєць боронив Батьківщину до останнього подиху. Загинув герой 28 березня 2022 року від кулі снайпера в жорстокому бою на Житомирській трасі, поблизу селища Макарів. Мужній воїн, справжній патріот, чудова людина, люблячий батько та чоловік, Володимир Йосипович назавжди залишиться у пам’яті тих, хто мав честь його знати. Похований Хомюк Володимир Йосипович на кладовищі села Глибочиця. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

11:12:38 07.09.2023

Пилипчук Дмитро Михайлович (30.05.1992 – 22.03.2022)

Дмитро Михайлович народився 30 травня 1992 року в селі Глибочиця. З 19-річного віку проходив військову службу за контрактом у лавах Збройних сил України. Від початку війни на сході країни брав участь в антитерористичній операції та операції об’єднаних сил у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був призваний першочергово по мобілізації 26 лютого 2022 року. 22 березня 2022 року внаслідок обстрілу російськими військами поблизу міста Горлівка Дмитро Пилипчук зазнав осколкових поранень. Медики до останнього боролись за життя, але ввечері він помер. У селі Глибочиця Житомирського району попрощалися із загиблим військовослужбовцем 28 березня 2022 року. Поховали на кладовищі рідного села. З червня 2022 року, за ініціативи жителів, провулок, на якому народився і жив Герой,  носить ім’я Дмитра Пилипчука. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

11:11:18 07.09.2023

Куценко Олексій Олександрович (01.09.1990 – 16.03.2022)

Народився Олексій 1 вересня 1990 року в м. Житомирі. Закінчив Житомирську загальноосвітню школу № 28. Від початку повномасштабного вторгнення ніс військову службу у складі славетної 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Загинув 16 березня 2022 року. Похований 23 березня 2022 року на Смолянському військовому кладовищі у м. Житомирі. У загиблого залишилася дружина та маленький син. Указом Президента України від 5 квітня 2022 року № 214/2022 «Про відзначення державними нагородами України»  нагороджений орденом «За мужність»  III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

11:07:23 07.09.2023

Пилипчук Володимир Олександрович (21.01.1983 - 11.03.2022)

Пилипчук Володимир Олександрович народився 21 січня 1983 року в с. Левків. У 1989 році пішов до першого класу Левківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. У 1999 році після закінчення школи вступив до Малинського лісотехнічного технікуму на факультет «Лісове господарство». Потім продовжив навчання у Державному агроекологічному університеті. У 2006-2007 рр. працював спеціалістом мисливського господарства в Житомирському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. 2007-2010 рр. - старший майстер в Ново-Богданівському лісництві Бердичівського району. З 2010 року – старший майстер  Левківського лісництва. Одружений. Дружина – Пилипчук Ірина Анатоліївна, працює заступником директора з господарської роботи в Левківському ліцеї. Діти – Катерина та Тимофій – учні цього ж ліцею. З початком повномасштабного вторгнення Володимир брав активну участь у будівництві блокпостів на території Глибочицької громади. Саме під час заготівлі деревини для укріплень 11 березня 2022 року і загинув Володимир Олександрович. І хоча причиною смерті в документах не зазначено участь у воєнних діях, але для жителів громади  Пилипчук Володимир Олександрович залишиться одним із захисників, які віддали своє життя за нашу незалежність.

11:06:38 07.09.2023