Сьогодні Глибочицька громада попрощалася з Віктором Хоменком
Сьогодні Глибочицька громада попрощалася з Віктором Хоменком
Хоменко Віктор Олександрович народився 7 листопада 1972 р. в селі Студениця. Навчався в місцевій школі.
Після закінчення Студеницької середньої школи в 1990 році проходив строкову військову службу, де зарекомендував себе з найкращої сторони, сумлінно вивчав військову справу, зразково виконував службові обов’язки. У 1991 році отримав військове звання «Єфрейтор», а згодом за зразкове несення військової служби в 1992 р. здобув звання «Молодший сержант».
Після закінчення військової служби працював на будівництвах.
Згодом, зустрів свою дружину Наталію, з якою прожили 26 років. Виростили четверо дітей: доньок - Оксану, Вікторію і Олександру та сина Владислава. Разом раділи народженню внуків.
З перших днів повномасштабного вторгнення Віктор Олександрович добровольцем вступив до 141 батальйону 115 бригади ТрО, за віддану службу здобув звання «Сержант». Незабаром, став командиром бойової машини-командиром 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти. Спочатку в складі цієї бригади охороняв північні кордони Житомирської області.
За наказом командування відбув на Бахмутський напрямок. 31 грудня 2023 року родина отримала сумну звістку, в якій зазначалося, що Хоменко Віктор Олександрович, виконуючи бойове завдання по захисту Батьківщини, зник безвісти 16.12.2023 р. поблизу населеного пункта Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
Родина мала надію, що їхній рідний потрапив в полон. Але, все змінилося, коли стався обмін тілами між Україною та стороною агресора (рф). Перегляд списків, ДНК експертиза, а 17 червня 2025 року – сповіщення про загибель.
На жаль, в тому запеклому бою Віктор отримав поранення несумісне з життям.
Віктор Олександрович був активною, відповідальною, завзятою та життєрадісною людиною, патріотом своєї країни.
Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови у скорботі. Нехай душа загиблого Івана знайде вічний спокій… Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях! Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
